Федеральна Україна : Особливі риси федеральних держав
Стежте @FederalUkraine

Статті та публікації : Особливості федеральних державця тема на форумі


Особливі риси федеральних держав

( Томас Фляйнер )


25 Федерацій по цілому світі

Якщо ми поглянемо на карту світу, то побачимо, що сьогодні існує двадцять п'ять держав, котрі можна віднести до категорії держав, які мають федеральну систему. У кожній з цих держав конституція гарантує певну степінь автономії органам місцевого самоврядування і також в тій чи іншій мірі передбачає приймання участі федеральних одиниць у спільному керівництві державою на федеральному рівні. На американському континенті - Канада, США, Св. Киті та Невіс, Мексика, Венесуела, Бразилія та Аргентина мають федеральні системи. У Євразії ми побачимо Австралію, Федеративні Штати Мікронезії, Малайзію та Індію. На Африканському континенті ПАР, Нігерія, Коморські Острови та Ефіопія мають федеральний устрій. На Близькому сході федеральними є ОАЕ. В Європі: Бельгія, Іспанія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Сербія та Чорногорія, Боснія-Герцеговина та Росія мають досить децентралізовані конституції. На додаток, Європейська спілка також на шляху до утворення федерації. Конституційна чернетка натякає на "Конституцію Європи" та називає нову державу "Спілкою". Якщо порівняти внутрішню структуру проекту конституції Європи з, наприклад, конституцією Сербії та Чорногорії, то нова спілка передбачає набагато тісніший внутрішній державний зв'язок ніж той, котрий існує у Сербії та Чорногорії. Таким чином, вирішальним фактором є не назва, яку визначає конституція, а радше внутрішня структура держави. Швейцарія, для прикладу, все ще називає себе конфедерацією попри те, що насправді є державою з безперечною федеральною структурою. Південна Африка та Іспанія, будь-якими шляхами намагаються уникати терміну "федеральний" тому, що у ПАР це символізує Апартеїд, а в Іспанії цей термін асоціюється з анархією та розколом. Засновники американської конституції дістали погану репутацію за те, що були централістами. Саме це є однією з причин, чому Сполучене Королівство заперечує щоб ЄС називати федеральною державою. Кожний, хто пропагує федералізм, як структуру ЄС вважається в Сполученому Королівстві адвокатом централізму так само, як у свій час централістами вважали захисників американського федералізму.

Державами Європи, котрі останнім часом стали глибоко децентралізованими є Італія (котра має конституційно обмежений розподіл повноважень між центром та регіонами), Сполучене Королівство і навіть Франція, котра у змінах до своєї конституції 2003-го року вже передбачає регіональний розподіл.

Особливу увагу варто звернути на ті держави, котрі все ще мають унітарну структуру, але через систему асиметричного федералізму вже забезпечують доволі широку автономію окремим регіонам, тобто Китай (Гон Конг), Фінляндія (Аландські острови), Італія (Південний Тироль), Філіпіни (Мінданао), Танзанія (Занзібар) та Данія (Гренландія, котра попри те, що територією Данії, не є у ЄС, з якого вийшла у 1985-му).

Значення та цілі федеральної держави

У Сполучених Штатах та Німеччині найголовнішою метою федералізму є обмеження ролі центрального уряду через запровадження не тільки горизонтального, але й також вертикального розмежування повноважень для того, аби значно посилити вплив системи стримування та противаг. Головною метою системи стримування та противаг є посилення захисту волі людей та запобігання від зловживання владою. У Швейцарії, з іншого боку, федералізм є неуявним без багатокультурного підґрунтя. Багатокультурна Швейцарія може існувати тільки завдячуючи федералізмові. Тому, метою швейцарського федералізму є не просто вертикально розмежувати повноваження, а радше згуртувати та утримувати цілісність багатокультурної Швейцарії. Швейцарський федеральний порядок кладе собі за мету зміцнення федеральних одиниць (кантонів) для того, аби захистити та розвинути розмаїття народу Швейцарії. В цьому сенсі Швейцарія сформувала та розвинула свій особистий тип федералізму. У США та Німеччині федералізм утворений ще й для того, аби всебічно та всеосяжно зміцнювати національну єдність, а не для того, аби захищати та плекати національне розмаїття.

Статус та розмір

Як бачимо, федерація може бути широко означена, як держава, котра складається з різноманітних федеральних одиниць, в котрих баланс загального права та внутрішнього права автономій є конституційно гарантованим. Таке означення федералізму є відчиненим і дозволяє багато різних відмінностей у структурі різних федеральних держав. Сьогодні, десь біля сорока відсотків населення планети живе у двадцяти п'ятьох федераціях, котрі суттєво відрізняються за своїм розміром, населенням, традиціями та структурами. Навіть в середині Західної Європи відмінності у федеральних структурах Бельгії, Німеччини, Австрії та Швейцарії є дуже великими. Той факт, чи ЄС може класифікуватись, як федерація, все ще дискутується. Дискутується й також те, чи такі глибоко та асиметрично децентралізовані країни, як Італія та Іспанія вже можуть офіційно вважатись федераціями.

Федеральні держави включають в себе, як країни з європейськими континентальними системами цивільного права, так і ті країни, котрі дотримуються традиції загального права. Є федерації, котрі розвинулись в результаті процесу децентралізації унітарних та централізованих держав (Бельгія, Канада) і є такі федерації, котрі були сконструйовані з конфедерацій, тобто від долини до гори (США, Швейцарія та, дискутивно, ЄС).

Автономія

Автономії різних федеральних одиниць також різняться від федерації до федерації. Якщо, для прикладу, в Австрії, університетами опікується федеральний уряд у Відні, то в Німеччині та Швейцарії університети регулюються федеральними одиницями. Влада над доходами та видатками також різниться від федерації до федерації. В окремих федераціях податкові повноваження мають федерації, тоді, як в інших ці повноваження мають федеральні одиниці. У Швейцарії, для прикладу, дві третини податків та видатків вирішуються парламентами кантонів та муніципалітетів. В багатьох інших федераціях більшість податків та видатків вирішуються в центрі. Федерація Сербії та Чорногорії, котра була сконструйована згідно до настанов ЄС, навіть дозволяє своїм двом федеральним одиницям друкувати власну валюту. Дуже часто дискутується розподіл юрисдикції в поліцейській та військовій галузях. У Швейцарії поліцейські агентства децентралізовані до кантонного рівня. У США та Німеччині, існує особлива Федеральна поліція (ФБР, Національна Гвардія, Bundesgrenzschutz), котра відповідальна за дотримання законності на федеральному рівні у той час, коли поліцейські сили федеральних одиниць відповідають за дотримання права та законності в межах власних територій, тобто в межах штатів чи земель.

Арабські Емірати утворили федерацію без податків, від'як Шах на щорічній основі розподіляє федеральним одиницям доходи від виробітку нафти. Ця федеральна країна, по суті, керується шахами, котрі продовжують керування відповідно до традиційного патріархату.

Існують також унітарні держави, котрі забезпечують своїм окремим територіям певний рівень автономії. Результатом такої організації є асиметричне розмежування повноважень та різний рівень автономії у різних частинах країни. Аландські острови Фінляндії, для прикладу, мають статус автономії, котрий зафіксований та визначений, як парламентом Фінляндії, так і парламентом самої автономії і може бути змінений тільки при умові більшості в обох парламентах. Гренландія є частиною Данії, але не є частиною території ЄС. Південний Тироль має в Італії особливий статус. В Сполученому Королівстві, котре само себе вважає однією з найунітраніших держав, Шотландія має певну автономію, що в майбутньому може призвести до глибшої децентралізації або навіть і до федералізму. Занзібар є автономним островом Танзанії, а різні республіки Росії насолоджуються певною особливою автономією порівняно до інших територій країни. Регіоналізм в Іспанії також асиметричний, де Каталонія, Країна Басків та Ґаліція мають особливий статус.

Друга палата

Існує також дуже велика відмінність того, як організовані другі палати парламенту в країнах, котрі мають багатопалатні парламенти. Там існують другі палати, котрі утворені для того, аби представляти інтереси федеральних одиниць. Серед них такі, як німецький Бундесрат та, до певної міри, Рада Міністрів ЄС. В інших країнах, горішня палата парламенту має такий самий статус, як і нижня. В таких випадках, дуже часто горішня палата складається з членів, котрі представляють свої федеральні одиниці на принципі рівності, тобто коли кожна федеральна одиниця має однакову кількість представників незалежно від її розміру та населення (США, Швейцарія та Австралія). Інші другі палати організовані за дуже відмінними принципами. В Канаді, для прикладу, члени горішньої палати призначаються Генерал-Губернатором, котрий представляє корону. Існують також і федерації, котрі не мають другої палати взагалі.

Рівність федеральних одиниць

Політичне розташування федеральних одиниць щодо федерації також дуже різниться від федерації до федерації. У США та Швейцарії існує принцип правової та суверенної рівності між федеральними одиницями. Проте, у Швейцарії, через історичні причини, окремі кантони мають статус напівкантонів. З цієї причини Швейцарія не є такою послідовною у принципі рівності, як США. Не зважаючи на те, що у США та Бразилії немає жодних конституційних нерівностей між федеральними одиницями, фактична нерівність в сенсі економічного розвитку та інші фактори відмінностей між одиницями є суттєвими та часто мають конституційні наслідки для всієї федерації. Далекосяжна правова асиметрія також існує і в Італії та Іспанії. Проте, мабуть найбільші відмінності між федеральними одиницями існують в Російській Федерації. Росія не тільки передбачає конституційну відмінність між своїми територіями, але й у окремих випадках певні повноваження окремих федеральних одиниць додатково регулюються додатковими угодами між Федерацією та її окремими федеральними одиницями. Більше того, конституція Росії по різному клеймує різні федеральні одиниці у відповідності до їх статусу та автономії. Федеральні одиниці Росії клеймуються, як республіки, краї, області, території, автономні області, автономні округи і також є два міста Москва і Петербурґ.

Зовнішня політика

На протязі тривалого часу зовнішня політика вважалась тільки справою центральних органів влади. Навіть у таких дуже глибоко децентралізованих федераціях як Швейцарія, принцип "внутрішнє розмаїття, зовнішня єдність" все ж зберігався попри те, що конституція 1848-го забезпечувала кантонам обмежене право на зовнішні стосунки. Той принцип, що тільки голова держави має мати право вступати у зовнішні відносини, виходить з епохи монархічних традицій. Всі зовнішні та міждержавні рішення традиційно були поза межами юрисдикції федеральних одиниць. Згідно міжнародного законодавства держави є єдиними визнаваними суб'єктами закону націй.

Проте, в епоху глобальних мереж потреба у тіснішому міжнародному співробітництві посунулась від центру до нижчих рівнів, включаючи й муніципальний. Як наслідок, федеральні конституції мають тенденцію більше не зберігати за центром виключне право на зовнішні відносини. Розвиток нових зовнішніх функцій та повноважень федеральних одиниць зростатиме все більше. І саме в цій тенденції зовнішня та внутрішня гнучкість федеральних держав матиме дуже великі переваги над унітарними кволими державами. Федерації можуть делегувати повноваження без втрати престижу і можуть значно розширити повноваження федеральних одиниць для ефективного розвитку зовнішніх стосунків.


переклад: Віктор Лисак

06.03.2014

джерело: Thomas Fleiner - "Allgemeine Staatslehre: Über die konstitutionelle Demokratie in einer multikulturellen globalisierten Welt



Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини