Федеральна Україна : Державність суб'єктів федерації
Стежте @FederalUkraine

Статті та публікації : Державність федеральних одиницьна форум


Державність федеральних одиниць

( Томас Фляйнер )


Подільність суверенітету

Класична теорія суверенітету не може бути застосована до федерацій. Згідно цієї теорії, верховна влада держави є виключною та абсолютною і тому не може бути подільною. Верховна влада може або зберігатись за федерацією, тобто федеральні одиниці не є державами; або вся виключна та абсолютна влада може зберігатись за федеральними одиницями, тобто коли федерація не є державою, а є або спілкою держав, або конфедерацією. Даржава, як така, є щось унітарне та неподільне, хоча б тому, що неподільним є суверенітет будь-якої держави. Таким чином, коли Федеральна Швейцарська Конституція, у статті 3 балакає про суверенітет кантонів, адвокати переваги Швейцарської теорії абсолютизму суверенітету (котрі не поділяють автори цієї статті) твердять, що значення слова "суверенний" у цій статті не має розумітись у класичному визначенні, а радше стосується тільки делегування повноважень кантонам. Суверенітетом наділена швейцарська федерація, котра має повноваження змінювати конституцію та розподіл повноважень. У своєму розпорядженні кантони мають тільки ті повноваження, котрі були делеговані або залишені їм федерацією. Саме тому з правової точки зору не є правомірним твердження кантонів про те, що вони є "вільними державами" чи "республіками" в межах кантонних конституцій, відяк вони не є державами у реальному сенсі.

Суверенітет "наддержави"

Батько конституції Баварії 1946-го, Ганс Навіаскі (1880 - 1961) розробив теорію, котра стосується питання федеральної суверенності: Від'як суверенність є невидимою, але від'як федеральні одиниці все ще зберігають за собою власні повноваження, то він сконструював теоретичну "наддержаву", котра, як правова особистість загортає під себе як федерацію, так і кантони і тоді розмежовує між ними повноваження. Таким чином, ні федерація ні федеральні одиниці не є суверенними. Суверенною тут є тільки ця "фіктивна" наддержава, котра включає в себе обидва рівні. Проте, основною проблемою цієї конструкції є та, що не існує установи, котра може діяти від імені цієї наддержави і котра здатна утримувати суверенність, бо цей "надрівень" влади є чисто фіктивним. Для цього контексту доволі цікавим є нещодавнє створення у Швейцарії Університетської конференції. Конференція включає в себе представників кантонів та федерації і приймає рішення по координації кантонних та федеральних освітніх установ. Вона вибирає свої повноваження та функції з федерального статуту та з угод між кантонами та федерацією. До тих пір, поки ця Конференція може приймати рішення, котрі розповсюджуються на кантони та на федерацію, вона відповідає критеріям установи наддержави відповідно до теорії Навіаскі.

Легітимність місцевої демократії

Якби водій з кантону Вауд (Vaud - франкомовний швейцарський кантон, де населення помітно профедералістичне) був зупинений на одній з вулиць Вауд офіцером федеральної поліції, то цей водій вважав би це як серйозну загрозу своїй ідентичності. Це тому, що для цього водія є неуявним той факт, що федерація, тільки через те, що вона має суверенність чи право застосування влади, може дозволити собі реалізовувати власні повноваження на території Вауд. Цей водій чи водійка замість цього став би на ту позицію, що офіцер федеральної поліції не має жодної влади в межах кантону Вауд, просто тому, що люди Вауд не надавали федеральній поліції жодної такої влади чи юрисдикції. На дорогах Вауд тільки поліція кантону Вауд має повне право застосування державної влади.
Щодо водія, то він чи вона дуже добре розуміє, що тільки поліція Вауд має легітимність застосування контролю. Влада кантонної поліції у жодний спосіб не витікає з федерального законодавства, а натомість з кантонних статутів та з кантонної конституції.

Джерелом легітимності конституції кантонів є люди кантонів, котрі затверджують цю конституцію на референдумі. Громадянин чи громадянка Вауд ніколи б не погодились з ідеєю про те, що рішення кантону може бути правовим тільки тому, що федеральна конституція наділяє кантони певними повноваженнями. Для цих громадян ідея того, що їх суверенність є кимось їм делегованою, є цілком чужою. Ці громадяни радше шукають легітимність не в межах загального законодавства, а в межах законодавства власного кантону, тобто у демократичному рішенні людей.

З іншого боку, громадяни можуть визнати право федерального уряду на застосування державної влади, тільки якщо це право навмисне гарантується федеральною конституцією. Варто акцентувати, що легітимність законодавства кантону не потребує будь-якого подальшого затвердження на вищому федеральному рівні. Що стосується федеральних справ, то будь-яке нове делегування повноважень федеральному урядові може відбуватись тільки при зміні до федеральної конституції, що тягне за собою демократичне затвердження цих змін як людьми, так і кантонами, на обов'язковому референдумі.

Вище наведений приклад добре показує, що легітимність державної влади у федераціях, в уяві людей, чітко розмежовується між двома рівнями урядування. Легітимність владної юрисдикції федеральної одиниці в середині федерації надається людьми федеральної одиниці, а не центральною владою. Преамбула конституції нового кантону Юра (до 1980-го частина кантону Берн) дуже чітко це усвідомлює:

"Народ Юра, свідомий своєї відповідальності перед Богом та перед людьми, з намірами відновлення свого суверенітету та заснування спільної громади, дає собі наступну конституцію: ... на цих засадах Республіка та Кантон Юра, заснований на акті вільного самовизначення 23 червня ..."


Початковий та наданий суверенітет

Якщо ми поглянемо на суверенітет, як не на найвищу та виключну владу держави, котра витікає з якогось вищого владного рівня, а радше припустимо, що суверенітет має народ, котрий спроможний надавати легітимність державної влади в межах своєї території, ми зможемо погодитись з тим, що суверенітет може бути поділений між федерацією та федеральними одиницями. Проте, таке розуміння припускає, що суверенітет народу в межах федеральної одиниці є первинним, а не наданим федеральною владою. Саме так воно і є у Швейцарській федерації, від'як ця федерація конструювалась з кантонів за принципом від долини до гори і через це кантони утримують первинний суверенітет.

Ці пояснення також демонструють той факт, що справжній федералізм можливий тільки на основі народного суверенітету. Ієрархічна влада, легітимована "Божим милосердям" не може основуватись на федералізмі у повному своєму розумінні так само, як тоталітарні режими, котрі не здатні терпіти будь-яку непокору своїх "автономних" громад, ніколи не зможуть бути по-справжньому федеральними.

Партнерство, а не соціальний контракт

Тому, хто сприймає феномен справжнього федералізму, буде важко визнати соціальний контракт, як основу легітимності державної влади. Теорія соціального контракту передбачає об'єднаний народ, котрий дає згоду на владу центральній державі. Якраз це і неможливо у федеральній системі. Стандартна федерація взяла окремі структурні поділи з часів феодальної ієрархії та адаптувала їх до потреб сучасної раціональної демократичної держави.

"Я не знаю що точно означає федералізм. Для мене це стосунки та співпраця між різними урядами суб'єктів та між суб'єктами і центральним урядом в цілому". Ці та їм подібні визначення федералізму дуже часто можна побачити у твердженнях різних вчених. Вони показують, як важко встановити чіткі межі розмаїтого та динамічного явища федералізму. Ця важкість особливо помітна тоді, коли розглядається питання суверенітету у федералізмі. Співпраця та конкуренція поміж різними федеральними одиницями є одним з ключових елементів федералізму. Партнерство є справжнім ядром федералізму. Воно акцентує на розмежуванні повноважень між різними владними центрами, котрі мають взаємно узгоджувати стосунки для досягнення спільних цілей. Якщо хтось шукає практичне застосування федеральної демократії, він чи вона не може взяти за основу класичну концепцію Бодина про абсолютний та невидимий суверенітет, котрий сконцентровано в одному державному органі влади. Федерації та їх федеральні одиниці мають різні основи легітимності. Суверенітет за цією легітимністю лежить на різних національностях і відтак на різних народних суверенітетах, котрі є суверенітатами народів федерації і кожної федеральної одиниці.

З цих причин суверенітет має розумітись, як така, що поділяється між федерацією та її федеральними одиницями, як запропоновано Медісоном та Гамільтоном у Федералістичних Паперах. Суверенітет може просто не забезпечити основи легітимності ні безмежної влади центру, ні абсолютної влади федеральних одиниць.

Установчі елементи федерації

Установчі елементи суверенітету федерації можна згуртувати наступним чином:
  1. Державний характер федеральних одиниць (самовизначення федеральних одиниць з поглядом на їх конституцію);
  2. Автономія, включаючи фіскальну автономію;
  3. Децентралізація державної влади;
  4. Спільне право: участь федеральних одиниць в побудові федеральної системи та федеральної відповідальності та приймання ними участі в прийманні рішень на федеральному рівні;
  5. Спільна загальна відповідальність федеральних одиниць по відношенню до федерації та відповідальність федерації по відношенню до федеральних одиниць.



переклад: Віктор Лисак

06.03.2014

джерело: Thomas Fleiner - "Allgemeine Staatslehre: Über die konstitutionelle Demokratie in einer multikulturellen globalisierten Welt



Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини