Федеральна Україна : Розподіл повноважень у Швейцарії
Стежте @FederalUkraine
Світовий Федералізм : Швейцарія форум

Коротка Історія

Федеральна Структура

Пряма демократія

Федеральний Парламент

Федеральний Уряд

Принципи Поділу Влади

Система Перерозподілу
Повноважень


Особливі Повноваження Конфедерації

Принципи поділу влади між державою і кантонами


Федеральна Конституція Швейцарії, адаптована в 1848-у році після громадянської війни, була компромісом, який влаштовував обох: лібералів, головним чином Протестантів, які бажали унітарної держави, і також консерваторів, головним чином Римо-Католиків, які захищали попередню Конфедерацію. До того ж, Конституція мала задовільняти мовну розмаїтість серед 4-ох офіційних мовних груп.
Основою Конституції був високо децентралізований федералізм. Кантони продовжували утримувати свою попередню далекосяжну автономію, тобто самокерування в середині федерації. Кантони також продовжували певний поділ власного суверенітету з федеральною владою.

Швейцарська система поділу влади віддзеркалює конструкцію федерації за принципом "з долини до гори", і є остаточно залежною від залишку влади кантонів, а в окремих випадках, муніципалітетів. Іншими словами, швейцарська Конституція не вказує на розподіл влади між кантонами і Конфедерацією, і також не забезпечує владу кантонів. Натомість, Конституція визначає виключно владу, яка наділена Конфедерації. Коли Федеральному Урядові делегуються нові повноваження, вони формулюються дуже обережно, щоб як найменше вразити суверенітет кантонів.


Головні конституційні принципи

Франція, яка на час утворення сучасної Швейцарської Конституції була єдиним демократичним республіканським сусідом, мала великий вплив на законодавчу систему Конфедерації. І особливо на законодавчі системи франкомовних кантонів. Вплив Німеччини, як іншого сусіда набрав найбільшого розмаху в другій половині 20-го століття. Тому, Швейцарське цивільне законодавство поєднує в собі багато штрихів французького і німецького законодавств.

З часу свого створення Конституцію Швейцарії кардинально змінювали тільки два рази: в 1874-му і 1999-му. Поміж цими кардинальними змінами Конституцію переглядали більше ста разів. Більшість цих переглядів була спрямована на зміцнення влади Федерального Уряду.

Що стосується федералізму, то чітка тенденція на більшу централізацію влади балансується можливістю кантонів брати участь в законодавчих процесах на центральному рівні. Процедури змін до Конституції і зімни самої Конституції, є дещо відмінними. Проте, головний принцип в обох випадках зводиться до потреби затвердження простою більшістю як Національної Ради, так і Ради Кантонів (Штатів). Остаточна ратифікація вимагає простої більшості як людей, так і кантонів, без будь-якої мінімальної квоти, як це має місце в деяких інших країнах.

Зміни до Конституції можуть ініціюватись парламентом, урядом, або 100 000 і більше підписами, тобто Популярною Ініціативою. Якщо такі зміни ініціюються Популярною Ініціативою, то пропозиції мають бути викладені на обов'язковий референдум і рахуватись як на національному, так і на кантонному рівні, навіть якщо парламент відхилить дану пропозицію, чи внесе анти-пропозицію. Відтак, подальша централізація конституційних повноважень на федеральному рівні була частиною постійного політичного процесу, який узаконювався людьми, тобто більшістю населення країни і більшістю населення в кожному кантоні.
На противагу США, ЄС та інших федерацій, де процедура таких змін є дуже обтяжливою і потребує тлумачення розподілу влади в судах, швейцарські процедури прямої демократії забезпечують багато ширшу легітимність змін до законодавства, і ці зміни мають багато ширше сприймання всього населення.

Розподіл влади в Швейцарській Конфедерації, в порівнянні до інших федерацій вважається найближчим до бажання простих людей.

Конституція Швейцарії бере свої корені з лібералізму дев'ятнадцятого століття. Це особливо стосується конституцій кантонів, які формувались під впливом модернізму після французької липневої революції 1830-го року. Федеральна Конституція адаптувала ідеологію негативних індивідуальних прав, тобто таких, як воля від держави. Сама Конституція має вражаючий каталог прав людей, які гарантує Федеральний Суд. Тут варто також сказати, що Федеральний Суд не має влади захисту людей від демократичної більшості законодавців. Єдиним законним захистом від порушення прав людини законодавцями є Міжнародні Угоди з Прав Людини.
Швейцарська концепція незалежності має чотири виміри:
1. незалежність від держави (негативні права);
2. незалежність в державі (тут розуміється право людей на самовизначення в межах держави);
3. незалежність держави (соціальні права гарантовані Конституцією);
4. незалежність для держави (право автономії муніципалітетів і колективні права мовних і релігійних громад, які базуються на територіальному принципі).
Швейцарія вирішила запровадити в себе федеральну систему, як спосіб вгамувати конфлікт між двома головними християнськими конфесіями, тобто між Католиками та Протестантами. Для того, щоб гарантувати мир між відмінними релігійними громадами, Федеральна Конституція гарантувала волю людини на віро сповідування на федеральному рівні. Проте, варто зазначити, що кантони продовжують зберігати за собою право встановлення взаємовідносин між кантоном і церквою.
В наслідок цього, в Швейцарії є принаймні чотири системи, які регулюють взаємовідносини між церквою і державою. Традиційно протестантські кантони Нойшатель і Женева, головним чином мали власну концепцію секуляризації, яка використовувалась в Римо-Католицькій Франції. Традиційно протестантські німецькомовні кантони забезпечували конституційний статус для релігійних громад, які складались з громадян, які належали до протестантських церквів. Традиційно Римсько-Католицькі кантони забезпечували статус Римо-Католицьких громадян на муніципальному рівні і привілеювали Римо-Католицьку Церкву на кантонному рівні. Кантони, які мали віруючих з обома релігійними конфесіями розвивали концепцію двох різних громад, де кожна громада мала певний публічний статус.
Від 1970-их, а особливо від часу ратифікації Швейцарією Європейської Конвенції з Прав Людини, головний розвиток релігійних прав відбувався на кантонному рівні, де кантони на даний час забезпечують рівний статус кожній релігії.

Ще однією концепцією заснування Швейцарії є її нейтралітет. Швейцарська концепція нейтралітету була головним чином направлена на якомога більше послаблення впливу її великих і культурно пов'язаних сусідів на її різномовні громади. На стільки, на скільки сусіди шанували принцип нейтралітету, Швейцарія мала змогу підтримувати і розвивати свою внутрішню розмаїтість.
Для того, щоб уникнути власного розпаду з приводу етнічності своїх громад, стара Швейцарська Конституція 1848-го року забороняла кантонам укладання політичних угод з іноземними державами чи укладання міждержавних угод, які мали б політичний зміст.
Поточна ж Конституція Швейцарії 1999-го року вже не забороняє укладання таких угод з тієї причини, що колишні вороги, в наслідок власного національно творчого процесу, стали широко розмаїтими товариствами.

Для досягнення компромісу між самокеруванням і розподілом повноважень, проектувальники першої Швейцарської Конституції погодились залишити якомога більші повноваження кантонам. Аналіз більше ста поправок до Конституції в двадцятому столітті показує, що ці поправки були результатом постійних компромісів між тиском з боку централістів і децентралістів. Проте, інтереси меншин (мовних чи релігійних), консервативні ідеології і бажання утримувати якомога більший демократичний контроль на місцевому рівні, сприяли постійному пошуку конфедеральних рішень.


Принципові настанови розподілу влади

Будь-хто, хто вивчає перерозподіл владних повноважень в Швейцарії, відразу ж помітить вражаючу відмінність Швейцарії від інших федеральних країн. У федеральних конституціях багатьох країн перелік перерозподілу повноважень за звичай короткий, простий і чіткий. Не дивлячись на те, що Швейцарська Конституція присвячує перерозподілові повноважень особливу і дуже детальну статтю для кожного окремого повноваження (більше ніж 50 статей з кількома пунктами в кожній), більшість цих статей не тільки дають повноваження Федеральному Урядові, але й також вказують на ті компетенції кантонів, які мають поважатись федеральними законодавцями.

Швейцарська демократія консенсусу працює за принципом "з долини до гори". Цей принцип починається від самовизначення особи і підіймається до гори крізь муніципальний, районний, кантонний і федеральний, і навіть міжнародний рівні. Рішення на федеральному рівні мають задіювати якомога більшу кількість громадян до законотворчого процесу.
З цієї позиції демократія може вважатись, як додаток до федералізму, бо вона підсилює принцип субсидарності з погляду перерозподілу владних повноважень. Вона також забезпечує відповідний перерозподіл повноважень не тільки між Конфедерацією і кантонами, а й між кантонами і муніципалітетами, тобто громадами. Ретельний аналіз перерозподілу повноважень в окремих статтях Конституції показує підкреслюючу концепцію компромісу (в прийманні майже кожного рішення) між кантонами і федерацією, між регіонами і між громадами.

Швейцарські демократичні процедури не націлені тільки на вироблення ефективних і легітимних рішень швейцарського суспільства. В багатокультурному суспільстві вони мають також діяти, як інструменти керування потенційними конфліктами між різними громадами. Урядова система має бути демократичною, а демократія має мати перевагу над Урядом і навіть, до певної міри, над законодавцями. Така перевага демократії над урядом спричинена тим фактом, що в Швейцарії всі соціально культурні конфлікти завжди розв'язували радше демократичними рішеннями людей, ніж конституційними процесами чи рішеннями конституційного суду.
Для прикладу, в багатьох країнах конфлікт на заборону абортів і волею вибору розв'язують конституційні суди, або верховні суди. В Швейцарії цей конфлікт було розв'язано різними демократичними референдумами.

Той факт, що Конституцію можна змінити тільки в тому випадку, якщо зміни ратифіковані більшістю людей кантонів, має прямий вплив на перерозподіл влади. Розвиток всіх важливих соціальних, індустріальних, технічних та міжнародних подій дискутується не у програмах політичних партій, а радше через зміни в Конституції, які, або ініціюються Популярними Ініціативами, або Федеральним Урядом. Нові суспільні вимоги часто можуть бути адресовані тільки через передачу нових конституційних повноважень Федеральному Урядові. Відповідно, всі важливі зміни конституції забезпечують як нові федеральні повноваження, так і базові настанови для визначення цілей, інструментів та заходів, які мають використовуватись федеральним законодавчим процесом у запровадженні нової статті в Конституції.
Відтак, статті в Конституції, які наділяють Федерацію новими повноваженнями, часто містять чіткий опис цих повноважень, обмеження цих повноважень, права, які при цьому зберігають за собою кантони, цІлі, які мають бути досягнуті, і необхідні заходи. В такий спосіб делеговані Федеральному Урядові і федеральним законодавцям компетенції є цільовими.
Дуже часто передача нових повноважень Федеральному Урядові здатна виграти підтримку людей тільки тоді, коли саме ці повноваження обмежені і стосуються інтересів особливих кантонів, тобто віддалених кантонів, франкомовних кантонів, експортно орієнтованих кантонів чи недостатньо привілейованих кантонів.

Той факт, що Конституція Швейцарії не забезпечує особливих повноважень у негайних випадках, тобто випадках небезпеки, є також наслідком прямої демократії. Швейцарське населення і населення кантонів ніколи не погодяться на те, щоб Федеральна Асамблея або Федеральний Уряд мали якісь загальні повноваження, які стосуються негайних ситуацій. Єдина згадка "негайний" має відношення до повноважень Федеральної Асамблеї для задіювання негайного законодавства.
В 1939-му році, в часи Другої Світової Війни, Федеральна Асамблея одноголосно наділила Федеральний Уряд правом застосування всього законодавства необхідного для захисту Швейцарії і її громадян. Таким чином, було вирішено, що без будь-якої конституційної основи, у випадках безперечних небезпек всі учасники погоджуються надати необхідні повноваження Федеральному Урядові. Федеральний Уряд, проте, має пам'ятати, що ці повноваження не забезпечені Конституцією і мають місце тільки підчас якоїсь особливої небезпеки.

Багатокультурність та розмаїтість

Окремі конституції базуються на однорідності культури людей країни, які підсилюють культурну спадщину тієї країни. Єдина спільна мова часто вважається елементом гарантії такої однорідності і демократичного спілкування. Інші країни ігнорують однорідність, як фактор власного розвитку. Їх конституції основані на універсальних цінностях.

Швейцарська Конфедерація фактично спробувала розвинути особливий тип федеральної держави, тобто такий тип, який має розвиватись і визначатись своїм багатокультурним середовищем. Ця держава базується на принципах, які викреслювали політичну культуру Швейцарії, включаючи перерозподіл влади. На відміну, головною метою, для прикладу американського і німецького федералізмів, є запровадження вертикалі розподілу повноважень для обмеження влади центрального уряду. До того ж, завдяки принципові компромісів, швейцарський федералізм має містити в собі також і розмаїтість спілки суверенних кантонів. Беручи до уваги серйозність культурних відмінностей, Конституція забезпечує відповідальність Конфедерації за розвиток культурної розмаїтості разом з делегованими їй для цього повноваженнями і, що стосується мов, забезпечення заходів для кращого взаєморозуміння між відмінними мовними громадами (статті 2 і 70). Культурний суверенітет, який стосується культури і освіти, для прикладу університетської, все ж залишається в повноваженнях кантонів.
З погляду Швейцарії, конституція, яка має намір серйозне зважання на культурні відмінності, не здатна обходитись з меншинами, як з толеруючими гостями, а натомість мусить забезпечити різні культурні громади належним конституційним статусом.
Таким чином, культурні громади Швейцарії мають "державний статус" принаймні в конституційно творчому процесі, результатом якого є той факт, що вони приймають свою державу, як свій дім. В наслідок цього Швейцарія підтримує чотири офіційні мови, Французьку, Німецьку, Італійську на рівній основі. Романтш є також офіційною мовою, але не все законодавство перекладене на цю мову. Коли запроваджують принципи федеральної держави, то всі офіційні мови мають рівні права. Якщо виникають відмінності в значеннях або в інтерпретації, тоді кожна мова має вважатись, як оригінальний і владний текст.
Офіційні особи на федеральному рівні балакають на своїй власній мові, проте, від них, як від офіційних осіб вимагається, що вони мають розуміти Німецьку, Французьку та Італійську. Італомовні члени Парламенту, для прикладу кажуть про себе, що вони: " для краси балакають Італійською; якщо хочуть щоб їх розуміли інші члени Парламенту, то балакають Французькою; а якщо хочуть, щоб їх розуміли, то балакають Німецькою". Національна Рада зараз вимагає, щоб всі їх пленарні засідання паралельно транслювались на всіх трох мовах. Рада Штатів (Кантонів) таких домовленостей поки не має.
Питання офіційних мов попадає під юрисдикцію кантонів. Дво-лінгвістичні кантони забезпечують рівну підтримку для обох офіційних мов, а три-лінгвістичний кантон Ґризон забезпечує офіційну підтримку трох мов: Німецької, Італійської та Романтш-Ґризунської.

Компетенції кантонів організовувати себе у відповідності до їх урядових систем і також до їх концепцій місцевої автономії і їх власної юриспруденції сприяють продовженню традиційного розвитку кантонів, як малих демократичних корпорацій.
Їх конституції і їх правові системи відображають їх релігії, їх мови і їх міжнародне сусідство, як їх віддалені, аристократичні і комерційні чи корпоративні традиції.

Пвоноваження кантонів на розвиток власного демократичного бачення є суттєвим фактором в спроможності їх людей підтримувати своє власне "ми", тобто свої власні демократичні громади, включаючи муніципалітети. Більшість демократичного розвитку Швейцарії ініціювалась саме в кантонах.
Для прикладу, франкомовні кантони першими забезпечили жінкам право голосувати. Згодом інші кантони пішли їх шляхом і аж в кінці, це право було адаптоване Конфедерацією. Єдиним залишився кантон Апенцель Інна Родес, якого федеральний суд змусив надати жінкам право голосувати. В цьому випадку Суд надав перевагу універсальності рівних прав над колективним правом кантону організовувати себе згідно власних традицій. Не зважаючи на те, що кантони достатньо інтегровані, існує велика відмінність в їх демократичних інструментах що до того, який рівень автономії мають їх муніципалітети чи громади.

Швейцарська позиція є такою, що визнання державою політичних поглядів різних культурних громад, тобто громад, які культурно, але не політично пов'язані зі своїми сусідніми державами, має базуватись на принципі подвійної лояльності. Швейцарці політично віддані своїй Конфедерації, своєму кантонові, своєму муніципалітетові, але вони культурно віддані культурній громаді своєї материнської сусідньої держави.
Ця багаторівнева лояльність також чітко віддзеркалена в концепції громадянства. Швейцарське громадянство має федеральну, кантонну і муніципальну основи. На кожному рівні політична влада вирішує чи буде, чи не буде особа сприймана до тієї політичної громади, як громадянин чи громадянка. Для того, щоб певна особа стала громадянином чи громадянкою, вона має бути затвердження на кожному рівні.
На основі принципів лояльності, варто також зважати на компетенцію кантонів не тільки щодо міжурядових відносин в середині країни, але й на співпрацю кантонів з іншими країнами.
Міжкультурні стосунки франкомовних кантонів з Францією, а італомовних з Італією є суттєвою необхідністю для їх власного розвитку і також для розвитку всієї країни.

Легітимність багатокультурної держави може бути досягнутою тільки в тому випадку, коли кожна культурна громада вважає цю державу своєю рідною. Тому, держава має те тільки миритись з такою концепцією, але й намагатись пропагувати таку розмаїтість. Згідно статті 2-й Конституції 1999-го року, Конфедерація зобов'язана сприяти культурній розмаїтості.

Швейцарський федералізм оснований на принципі: одна особа, одна цінність. На принципі: один кантон, одна суверенність. І також на принципі рівного конституційного статусу. Всі кантони мають рівні права, не залежно від їх розміру, економіки чи населення.


автор: Віктор Лисак

10.3.2013
джерело: Thomas Fleiner - Global Dialogue on Federalism

Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини