Історія американського федералізму
Стежте @FederalUkraine
Світовий Федералізм : Сполучені Штати Америки форум



Американський федералізм

Американський федералізм


Визначення американського федералізму

Дискусії про взаємовідносини між центральним урядом та штатами тривають ще з часів заснування Сполучених Штатів. В 1787-у члени тієї партії, яка згодом дістала назву Федералістична Партія (прихильники централізму) захищали утворення міцного центрального уряду. Їх суперники, Антифедералісти (децентралістська партія), застерігали, що міцний центральний уряд може затьмарити діяльність штатів. У Сполучених Штатах, дебати щодо того, який урядовий рівень, тобто чи центральний чи місцевий, краще представляє інтереси людей, продовжуються й досі.

Десята поправка до Конституції США зберігає за штатами повноваження, яких не має центральний уряд. Уряди штатів дуже часто скаржаться на те, що центральний уряд або намагається прибрати до своїх рук повноваження, які належать урядам штатів, або намагається все більше контролювати діяльність штатів.

Варто сказати, що згідно Конституції, штати, в межах своїх територій, зберігають за собою надзвичайно широкі повноваження. Штати мають свою власну поліцію, пожежну охорону, мають право на стягування власних податків, самі ухвалюють більшість законів для громадян своїх територій, самі визначають значення шлюбу, самі встановлюють виборчі правила та реєструють виборців, самі керують публічними (не приватними) школами та власноруч адмініструють більшість програм, які допомагають бідним, навіть, якщо кошти на ці програми надходять від центрального уряду. Такий широкий спектр повноважень породжує питання: де завершуються повноваження урядів штатів, а де починаються повноваження центрального уряду?

Це питання містить в собі кілька інших питань про те, як далеко можуть заходити штати зі своїм власним законодавством та як агресивно вони мають запроваджувати законодавство центрального уряду. Для прикладу, згідно статті першої Конституції США, право надання громадянства зберігається за Конгресом. Проте, останнім часом багато штатів ухвалили низку власних законів, які кидають виклик центральному урядові в його верховенстві щодо встановлення правил, які стосуються незареєстрованих мігрантів, які перебувають у США нелегально. В зв'язку зі зростаючим безробіттям у більшості штатів, влада окремих штатів скаржиться що незареєстровані мігранти захоплюють робочі місця, які мали б належати громадянам країни. Законодавці багатьох штатів ухвалили різні законодавчі акти, дія яких вузько обмежує право нелегальних мігрантів та їх дітей на різні види державної допомоги. Не дивлячись на те, що окремі з цих актів були оголошені центральними судами такими, що суперечать Конституції США, штати продовжують пошук нових шляхів спрямованих на зменшення нелегальної міграції.

В червні 2011-го, для прикладу, штат Алабама запровадив одне з най обмежуючих міграційних законодавств в історії США. Згідно цьому законодавству мігранти вважаються кримінальними злочинцями штату та є предметом арешту з можливістю ув'язнення. Це законодавство також зобов'язує всі публічні школи перевіряти міграційний статус всіх учнів та їх батьків. Попри те, що згідно з Конституцією та федеральним законодавством, кожна дитина, яка була народжена у США, автоматично вважається громадянином чи громадянкою, батьки окремих дітей, на час їх народження перебували в країні нелегально. Це означає, що діти цих батьків не мають автоматичного права на громадянство. Відтак, багато сімей були змушені покинути територію Алабами. Це саме законодавство також передбачало перевірку міграційного статусу мешканців мобільних (пересувних) будинків при їх щорічній реєстрації. В іншому випадку оновленні реєстраційні знаки мобільним будинкам не видавались.

Коли вступало в дію вищезгадане законодавство Алабами, подібне законодавство, яке ввів на своїй території також штат Аризони, вже розглядалось у Верховному Суді США. Після слухання справи більшістю було оголошено, що у питаннях міграції федеральний уряд має перевагу над урядами штатів і відтак дане законодавство Аризони було проголошено не конституційним. В той самий час, суд таки дозволив Аризоні вимагати перевірку наявності документів, які свідчать про іміграційний статус особи. Згідно цієї вимоги поліція має право вимагати у водіїв разом з правом водія засвідчення міграційного статусу цієї особи. Суд постановив, що ця вимога була цілком конституційною. Щодо законодавства Алабами, то закім ще не цілком зрозуміло, який відсоток цього законодавства витримає судову перевірку. Проте до закінчення судової справи закон Алабами продовжує діє.

Нам тут насамперед необхідно дати визначення американському федералізмові, вказати на його недоліки та переваги і далі спробувати розглянути конституційну основу американської федеральної системи та того, на якій основі формуються подібні рішення судів. Також варто звернути увагу на те, як політичні події впливали та продовжують впливати на формування американського федералізму.

Про те, чим насправді є федералізм, у продовж сторіч постійно точаться глибокі суперечки. Це перш за все зумовлено тим, що сам термін федералізм має в собі певне ідеологічне забарвлення.

Американський федералізм, подібно іншим його різновидам, є формою правління, в якій конституція розмежовує владу та повноваження між центральним урядом з одного боку та урядами штатів з іншого. Коли ми вживаємо термін "федералізм" чи "федеральна система", ми маємо на увазі систему національного та регіональних урядів. Коли ми вживаємо термін "федеральний уряд", то у випадку Сполучених Штатів маємо на увазі Конгрес, президента та судочинство, які були утворені згідно Конституції США.

Само по собі існування національного та регіональних урядів ще ніяк не робить систему федеральною. Для того, щоб система вважалась федеральною необхідний чітко визначений конституцією розподіл повноважень між національним та регіональними урядами. В жодному випадку ні регіональний, ні національний уряди не мають отримувати повноваження один від одного, чи делегувати одне одному свої повноваження. Ці повноваження мають бути визначені конституцією держави. Жодний звичайний законодавчий акт, чи він ухвалений регіональним чи національним урядом, не може змінити конституційне розмежування повноважень. Обидва урядові рівні, як національний, так і регіональний діють через своїх власних агентів та мають пряму владу на своїми людьми.

Згідно Конституції, федеральна система США має тільки два урядові рівні, тобто загально національний рівень та штатний рівень. Великі міста у США не є суверенними одиницями.

У будь-якій федеральній системі існує кілька способів розмежування повноважень. За історію свого існування, в різні часи американська федеральна система мала різні, нижче перелічені, способи розподілу влади.
  • Система двійного чи дворівневого федералізму є такою, яка має чітке розмежування повноважень між національним та територіальними урядами. В цій системі кожний урядовий рівень має власні повноваження чи відповідальності та править в чітко означених Конституцією межах. Дворівневий федералізм існував у США між 1790-им та 1930-им.

  • Кооперативний федералізм, чи федералізм співпраці є таким, що передбачає гнучкі відносини між національним урядом та урядами штатів, де обидва рівні урядування співпрацюють над вирішенням різних завдань та програм. Кооперативний федералізм існував у США від 1930-го до 1970-го року.

  • Конкуруючий федералізм є таким, що сприяє підвищенню ефективності регіональних урядів завдяки конкуренції між регіонами. У такій системі регіони чи штати змагаються між собою за мешканців, за підприємців, за інвестиції та за національне фінансування. Конкурентний тип федералізму існує у США, паралельно з іншими типами, з 1980-их.

  • Уповноважуючий федералізм є таким, де сильний центральний уряд надає територіям окремі повноваження тільки тоді, коли вважає за потрібне. Попри те, що федералізм загалом передбачає розподіл повноважень між центральним урядом та регіонами, згідно уповноважуючого федералізму наділяти повноваженнями може тільки центральний уряд. Уповноважуючий тип федералізму присутній у США у сфері прав людини з 1960-их.

  • Примусовий федералізм є також таким, де існує сильний центральний уряд, який має тісний контроль над територіальними урядами через накази та інші документи та, як правило, без додаткових фінансових ресурсів. Якщо штати хочуть отримувати федеральні субсидії, вони мусять дотримуватись відповідних правил. Примусовий федералізм часом називають централізованим федералізмом. Примусовий тип федералізму також має певну присутність у США в окремих сферах, тобто в публічній освіті та у сфері захисту довкілля з 1960-их.

  • Новітній федералізм є недавнім зусиллям спрямованим на зменшення відповідальності центрального уряду шляхом спрямування або делегування штатам окремих повноважень. Такий тип федералізму часом називають "делегуюча революція". Багато політологів бачать Новий федералізм, як сучасний різновид двійного федералізму, який базується на десятій поправці до Конституції США. Новий федералізм був вперше впроваджений у США президентом Р. Никсоном у 1969-му.

Альтернативи федералізму

Серед альтернатив федералізмові існують такі системи урядування, як унітарна. В унітарній системі конституція надає всі владні повноваження центральному урядові. Центральний уряд може делегувати владу адміністративним одиницям, якщо вважатиме за потрібне. В такій системі центральний уряд також і може відбирати повноваження в адміністративних одиниць також, якщо вважатиме за потрібне. Найбільш відомими показовими країнами, які мають унітарну систему урядування є Китай, Франція, скандинавські країни та Ізраїль. У Сполучених Штатах унітарна система урядування існує на рівні штатів, тобто у взаєминах між урядами штатів та урядами місцевих громад в середині цих штатів.

Ще однією альтернативою федералізму, протилежною унітаризмові, є конфедеральна система урядування. Конфедеральна система передбачає утворення центрального уряду з дуже вузькими, визначеними конституцією, повноваженнями. Конфедеральна система не дає центральному урядові країни прямого чи безпосереднього контролю над людьми. В такій системі центральний уряд існує на базі та тільки завдяки урядам регіонів, тобто він базується, та цілком залежний від урядів областей (якщо це розглядати в українській площині), які саме й формують цей центральний уряд. На даний час тринадцять штатів діють згідно Акту Конфедерації. Підчас громадянської війни існувала південна Конфедерація.


Переваги федералізму

У 1787-у, федералізм став компромісом між центристами, які підтримували ідею сильного центрального уряду, та тими, котрі підтримували ідею децентралізації. Конфедерація тоді не мала успіху. Ідея унітарної системи була поза будь-якими сумнівами через те, що більшість громадян були надто міцно прив'язані до урядів своїх штатів та не бажали коритись центральному урядові. Багато вчених вважають, що федералізм є системою ідеально сприятливою для забезпечення потреб різних громад, які бажають єдності, але ніяк не одноманітності. Попри те, що федералізм має багато переваг над іншими системами урядування, система федералізму також не зовсім досконала. Федералізм не зміг зберегти навіть Сполучені Штати від тиранії. Тут мається на увазі той період, коли південні штати відокремились від країни за для того, щоб не відмовились від рабовласництва. Проте, в наш час громадяни Сполучених Штатів дуже часто асоціюють федералізм з волею. Коли якась політична партія втрачає контроль над національним урядом, вона все ж таки продовжує утримувати владу у багатьох штатах і, відтак, продовжує кидати виклик тій партії, яка контролює центральний уряд. Це є надзвичайно вагомою перевагою для тих, хто побоюється, що якась окрема впливова група може покласти собі під контроль центральний уряд і через нього контролювати всю країну, як це часто має місце у централізованих системах. У Сполучених Штатах на даний час налічується близько дев'яносто тисяч урядів разом з національним, включаючи п'ятдесять урядів штатів та ще тисячі окружних, міських та місцевих урядів, а також урядів шкільних рад та урядів особливих районів (district), кожен з яких виконує свої особливі функції.

levels of government

Федералізм єднає розмаїте суспільство та одночасно оберігає його від одноманітності. У федеральній системі національним політикам та політичним партіям нема необхідності в тому, щоб замащувати відмінності, які існують між різними громадами країни. В унітарних країнах такі відмінності дуже часто стають розколюючим фактором. Це стосується не тільки етнокультурних питань, а також часом дуже гострих питань перспективи розвитку суспільства, як для прикладу питання абортів, питання одностатевих шлюбів, питання контролю над зброєю, питання застосування вищої міри покарання, питання фінансової допомоги та їм подібним. Уряди місцевих громад та уряди штатів майже завжди набагато ефективніші в запровадженні нового законодавства, від як національний уряд дуже часто демонструє помітну кволість та неефективність виконання своїх завдань.

Федералізм сприяє експериментуванню. Як свого часу аргументував суддя Луїз Брендайз, будь-який зі штатів, в будь-який момент, може стати дослідницькою лабораторією демократії. Якщо якийсь штат запроваджує в себе певну програму розвитку, яка пізніше не має успіху, негативні наслідки від цього запровадження завжди обмежені. Проте, якщо та чи інша програма розвитку має успіх в якомусь одному штаті, то вона може бути також запроваджена й у інших штатах або на загально національному рівні. Штат Джорджія, для прикладу, був першим штатом, який дозволив голосувати вісімнадцятирічним громадянам. Штат Уисконсин був першим у запровадженні закону, який змушував працювати отримувачів державної допомоги. Штат Каліфорнія був першим з тих, хто запроваджували заходи, спрямовані на зменшення глобального потепління. Штат Масачусец був першим, хто запровадив медичне страхування для всіх своїх громадян.

Федералізм забезпечує підготовку й виховання та утворює можливості для майбутніх національних лідерів. У федеральній системі місцевий рівень урядування забезпечує своєрідний тренувальний майданчик для майбутніх державних діячів. Місцеві політики набираються досвіду урядування до того, як переходять на загально національний рівень. Президенти Д. Картер, Р. Рейґан, Б. Клинтон та Д. Д. Буш попередньо займали посади губернаторів штатів Джорджії, Каліфорнії, Арканзасу та Тèксасу. Загалом, двадцять зі сорока чотирох президентів США попередньо служили губернаторами різних штатів.

Федералізм наближає уряд до народу. Надаючи широке поле для приймання рішень, федералізм забезпечує американцям великі можливості для участі у процесах урядування і відтак сприяє наближенню уряди до людей. Щодня тисячі американців перебувають на службі у місцевих радах, шкільних колегіях, асоціаціях сусідів та планових комісіях. Федералізм також виховує в людях більшу довіру до свого уряду, як на місцевому рівні, так і на рівні штатів. Чим ближче певний рівень уряду до людей, тим краще вони можуть спостерігати за його діяльністю і, відтак, мають більшу довіру до цього уряду.


Недоліки федералізму

Через розмежування повноважень національному урядові стає важче вирішувати загально національні проблеми. Після терористичного нападу 11.09.2001-го, з'явилась велика потреба у міцнішій та ефективнішій внутрішній безпеці. У зв'язку з цим національний уряд утворив Відділ Внутрішньої Безпеки. Проте, дуже незабаром виявилось, що новоспечений відділ має дуже великі проблеми з координуванням своєї роботи з урядами п'ятдесяти штатів та ще з кількома тисячами місцевих урядів, які вже забезпечували пожежну охорону, поліцію, транспорт, міграцію та інші урядові служби.

Відмінності у політиці утворюють надмірності, неефективності та нерівності. Регулювання трудових відносин, правила сертифікації вчителів, право власності на зброю та інші регуляторні акти, часто різняться від штату до штату. На додаток існують ще й національні регулюючі акти. Компанії, які мають наміри вести бізнес одночасно на території кількох штатів змушені дотримуватись різних наборів правил та часом дуже відмінних законодавчих актів. Окремі особи також мають тут проблему з тим, що не завжди знають чи потрібна їм пересертифікація при працевлаштуванні в іншому штаті. Часто, у тій сфері, де не існує національне законодавство, уряди штатів квапляться ввести власні правила, щоб так би мовити "підрізати" правила інших штатів з метою конкуренції за інвестиції та бізнес. Така конкуренція може мати негативні наслідки для довкілля та інші сфери.


Конституційна структура американського федералізму

Суперечки в розподілі влади та повноважень між національним урядом та урядами штатів ставали причиною кількох тисяч судових рішень, кількох сотень книг та безліч невпинних промов спрямованих на тлумачення цього розподілу. І навіть після всього цього перерозподіл владних повноважень залишається не до кінця визначеним. Тут, насамперед, варто звернути увагу на те, як Конституція розмежовує владу та відповідальність між двома рівнями американського урядування та які обов'язки вона накладає на кожний з цих рівнів.

Конституційне тло американської федеральної системи доволі просте:
  1. Національний (центральний) уряд має тільки ті повноваження, які делеговані йому Конституцією США (за винятком повноважень, які стосуються іноземних справ).

  2. В межах делегованих йому повноважень, національний уряд має цілковите верховенство.

  3. Влади штатів мають всі решту повноважень, які Конституція не делегує національному урядові, окрім тих, які заперечуються Конституцією країни та конституцією того чи іншого штату.

  4. Існують певні повноваження, які Конституція заперечує обидвом урядовим рівням і також існують певні повноваження, які Конституція забороняє або тільки національному урядові, або тільки урядам штатів.
Повноваження штатів
Конституція залишає за штатами всі ті повноваження, які вона не делегує центральному урядові. Для прикладу, тільки штати мають право засновувати школи та місцеві уряди тому, що жодне з цих прав не є, згідно Конституції, виключним правом національного уряду і штати можуть застосовувати свої права до тих меж, поки це не суперечить Конституції та державному законодавству.

Національний уряд та уряди штатів мають також спільні або суміжні повноваження. Серед таких суміжних повноважень є, для прикладу, право на збір податків та право регулювання комерційної діяльності в кожному штаті.

Загалом, штати мають право збирати податки по тих самих статтях, що й національний уряд, тобто мають право стягувати податки з прибутку, з продажу алкоголю та з продажу палива. Проте, штати не мають права надмірно навантажувати підприємства шляхом подвійного чи потрійного оподаткування. Штати також не мають права втручатись у функції національного уряду та не мають права ускладнювати загально національне законодавство або скорочувати та обмежувати загально національні угоди. У всіх сферах, де національний уряд не має верховенства, штати можуть регулювати комерційну діяльність між собою, якщо це регулювання не потребує угоди на національному рівні. Чи якесь регулювання має трактуватись як загально національне, чи ні, вирішує Конгрес з подальшим завіренням його президентом та згодою Верховного Суду. Якщо Конгрес не звертає увагу на те чи інше регулювання, тоді це питання автоматично переходить на розгляд до Верховного Суду для перевірки його суперечливості існуючому законодавству та Конституції.

Конституційні обмеження та обов'язки
Щоб забезпечити повноцінність федералізму, Конституція накладає певні обмеження на штати та на національний уряд. Штатам забороняється наступне:
  1. Укладання угод з урядами іноземних держав.
  2. Надання права фізичним та юридичним особам втручання у комерційну діяльність інших країн.
  3. Карбувати гроші, видавати кредитні векселі чи оплачувати борги незаконними платіжними засобами.
  4. Оподатковувати імпорти та експорти.
  5. Оподатковувати іноземні кораблі.
  6. Утримування війська чи військових кораблів у мирний час (за винятком Національної Гвардії).
  7. Вступати у війну.
Що стосується національного уряду, то від нього Конституція вимагає утримуватись від застосування своїх повноважень в оподаткуванні та регулюванні міжштатової комерційної діяльності в такий спосіб, що це може суттєво вплинути на неможливість виконання своїх обов'язків тим чи іншим штатом. Тут варто сказати про те, що окремі політики, судді та вчені не погоджуються з тим, що у державному політичному процесі, особливо у виконавчому та законодавчому, суди мають мати право на визначення меж повноважень між національним урядом та урядами штатів. Багато вчених наголошують на тім, що захист штатів від втручання в їх справи національним урядом відбувається, головним чином, завдяки політичному процесові через те, що сенатори та представники штатів приймають участь у Конгресі. Інші вчені сходяться на думці, що Верховний Суд має обмежувати повноваження національного уряду та активно захищати штати.

Не дивлячись на те, що згідно Верховного Суду національний уряд не має права наказувати штатам запроваджувати кожний свій законодавчий акт, національний уряд може відхилити фінансування штатів, якщо вони не погоджуватимуться на запровадження певних національних актів, зокрема таких, як обмеження максимальної швидкості руху транспорту чи зменшення мінімального віку на дозвіл споживання алкоголю.

Конституція також зобов'язує національний уряд захищати штати від внутрішніх бунтів чи заколотів. Президент має повноваження, делеговані йому чи їй Конгресом, для задіяння військових частин на вгамування повстань у тому чи іншому штаті, якщо влада відповідного штату звернеться з таким проханням.

Стосунки між штатами
Три пункти Конституції, вибрані зі статті про Конфедерацію, вимагають від штатів повну довіру та повагу до законодавства, реєстрів та юридичних процедур інших штатів.

Положення про повну довіру (ст. 4, секція 1) є однією з багатьох передумов Конституції, яке вимагає від судів будь-якого штату виконувати судове рішення іншого штату. Ця передумова стосується, головним чином, судових рішень і ніяк не означає, що адміністративні акти та кримінальне законодавство одного штату має бути запроваджене іншим штатом.

Пункт 2-ий, 4-ї статті Конституції зобов'язує штати надавати громадянам інших штатів ті ж самі привілеї та недоторканості, які мають їх громадяни, включаючи право на судовий захист, право на мирні зібрання та протести, захист від податкової дискримінації, тощо. Цей самий пункт Конституції забезпечує екстрадицію засуджених громадян від одного штату до іншого.

Конституція вимагає від штатів залагоджувати власні суперечки без застосування сили. Для розв'язання суперечок, штати можуть звертатись до Верховного Суду або можуть укласти так званий "міжштатовий компакт", тобто пряму угоду між дваома чи більше шатами. Більшість таких угод має бути затверджена Конгресом. Якщо така угода затверджена, тоді національне судочинство має забезпечувати її виконання всіма штатами, які підписали цю угоду.

Федералізм та національне судочинство

Попри те, що перерозподіл повноважень між національним урядом та урядами штатів вирішує політичний процес, національна судова система, вже ж таки, дуже часто займається вирішенням суперечок про те, який урядовий рівень має ту чи іншу владу та те, кого ця влада стосується. Найвизначнішою судовою справою такого типу в історії США є справа МакКалок проти штату Мериленд.

МакКалок проти Мериленд (1819)
У справі МакКалок проти Мериленд, Верховному Судові США, вперше та далеко не востаннє, випала на долю можливість вирішення суперечки щодо того, чи національний уряд має певне повноваження чи певний штат.

Конгрес США заснував Банк Сполучених Штатів. Проте, штат Мериленд заперечив ідею створення будь-якого національного банку та наклав податкове стягнення у розмірі 10 000 доларів США (прибл. 180 000 на даний час) на кожний банк, який не зареєстрований на території штату.
Джеймс Уильям МакКалок, касир вище згаданого банку, відмовився платити цей податок на тому ґрунті, що штат не має права оподатковувати інструмент національного уряду.

Штат Мериленд був представленим в Суді одними з найвизначніших адвокатів країни, включаючи й визначного децентраліста, Лютера Мартіна, який був також делегатом до Конституційних Зборів. Мартін аргументував свій захист тим фактом, що Конституція не давала національному урядові особливого права створення банку. Він також вказував на те, що відповідний пункт Конституції дає Конгресові тільки право на вибір тих засобів та запровадження тільки того законодавства, які є абсолютно необхідними для виконання Конгресом тих обов'язків, які кладе на нього Конституція. Від як банк не був абсолютною необхідністю, Конгрес не мав права на його створення.

Національний уряд також був представлений в Суді визначними адвокатами. Найвідомішим з них був активний прихильник централізму, Деніель Уебста. Уебста погоджувався, що повноваження створювати банк не було одним з особливих прав національного уряду. Проте, Конгресові делеговано особливе право на приймання законодавства, яке є потрібним та необхідним для виконання ним своїх особливих конституційних обов'язків. Уебста також вказував на те, що Конституція не залишає жодного сумніву щодо того, котрий урядовий рівень має остаточну владу. Уебста вважав, що коли виникає конфлікт між національним законодавством та законодавством штату, національне законодавство має мати перевагу.

Оголошуючи одностайну підтримку суду, Головний суддя Джон Маршал відкинув кожний аргумент штату Мериленд. Він підсумував свої бачення повноважень національного уряду у наступній, тепер добре відомій промові:

Хай кінець буде правовим, хай він буде в рамках Конституції. Всі належні засоби, які не заборонені Конституцією є конституційними.

Встановивши присутність влади національного уряду, Маршал тоді окреслив концепцію пункту про верховенство національного уряду. Він заявив, що жодний штат не має права оподатковувати інструмент національного уряду.

Національні суди та їх стосунки зі штатами
Право національних суддів на перегляд діяльності штату та місцевих урядів, за останні дисятиріччя розширилась доволі драматично, головним чином через нове правове трактування чотирнадцятої поправки до Конституції, яка забороняє штатам відбирати в будь-якої особи право на життя, право на волю та право на власність без належної судової процедури. На даний час, майже кожна дія уряду штату та будь-якого місцевого уряду попадає під розгляд національного судочинства щодо того, чи суперечить вона Конституції чи ні.
Упродовж тривалого часу національні судді, за підтримки Верховного Суду, переважно схилялись у бік національного уряду, а ніж у бік штатів.

Механізм "застереження" застосовується тоді, коли національне законодавство має перевагу над законодавством штату або над місцевим законодавством. Законодавство штату попадає під застереження не тільки тоді, коли прямо суперечить національному законодавству, але й тоді, коли стосується тієї сфери, в якій домінує інтерес національного уряду. Прикладом національного застереження є законодавство, яке регулює небезпечні речовини, регулювання норм питної води, регулювання стандартів чистоти повітря та багато регуляторних актів з захисту прав людини.

Верховний Суд та функції Конгресу
Від 1937-го до 1990-их, Верховний Суд США доволі суттєво відіпхав інші національні суди від захисту ними штатів від дій Конгресу. Верховний Суд широко тлумачив пункт про комерцію Конституції тим, щоб дозволити Конгресові робити "все, що Конгрес вважатиме за необхідне для сприяння загальному добробутові", навіть, якщо національне законодавство порушуватиме законодавство штатів чи місцевих урядів. Також Верховний Суд постановив, що штати не мають права обмежувати термін членства у Конгресі їх представників. Верховний Суд також оголосив, що Конгрес має владу регулювати комерційну діяльність між штатами та громадами корінних індійських племен.

Проте, тут варто сказати, що десь за останні п'ятнадцять років Верховний Суд дещо змінив свою позицію щодо постійного схиляння на бік національного уряду. Верховний Суд все більше натякає іншим національним судам про те, що їм варто відігравати активнішу роль у захисті федералізму. Останнім часом у Верховному Суді відбулись певні ідеологічні зміни. Ці зміни стосуються призначення нових суддів Верховного Суду. Судді Джон Роберц та Самуель Аліто, які ідеологічно більше схилені на бік штатів, були призначені Джорджом Бушом (молодшим), а судді Соня Сотомейор та Єлєна Каґан, які ідеологічно схилені на бік центрального уряду, були призначені Обамою.

Невпинні дебати між централістами та децентралістами
Від самого початку Республіки, тривають дебати про розмежування повноважень, функцій та відповідальностей між шататами та національним урядом. Ще до цих пір точаться суперечки про те, чи мав національний уряд право класти поза законом рабство на території окремих штатів. Також, все ще тривають суперечки про те, чи мали окремі штати право засновувати школи за принципом расового розмежування, тривають дискусії про те, чи Конгрес мав право регулювати трудові відносини, чи Конгрес має право регулювати продаж вогнепальної зброї, чи має Конгрес право вказувати штатам, як вони мають дбати за чистоту повітря та чистоту питної води.

Позиція централістів
Позицію централістів підтримує Президент, Конгрес та Верховний Суд. Найзапеклішими прихильниками централізму були президенти Лінкольн, Рузвельт та Джонсон. Також, Верховний Суд дуже часто у своїх судженнях схилявся на бік централістів.

Централісти відкидають ідею Конституції, як угоди між штатами. Замість того, вони бачать Конституцію, як верховне законодавство. Згідно позиції централістів національний уряд є агентом людей, а не штатів тому, що саме люди написали Конституцію та створили національний уряд. Наміри цих людей були такими, що національний політичний процес, а не штати, має визначати повноваження центрального уряду.

Централісти стверджують, що національний уряд є урядом всіх людей, а уряд штату є урядом тільки окремої частини людей. Попри те, що десята поправка чітко зберігає повноваження за штатами, вона також не заперечує національному урядові права цілковито застосовувати всі свої повноваження. Більше того, верховенство національного уряду накладає обмеження на штати тому, що урядам, які представляють частину людей, не мають мати права на втручання у справи уряду, який представляє всіх людей.

Позиція децентралістів
Серед тих, хто займає децентралізаційну позицію або виступає на захист більших прав штатів, були анти-централісти Т. Джеферсон, Д. Калгоун, Верховний Суд від 1920-х до 1937-го, Р. Рейґан, Д. Буш (молодший), У. Ренкуист, А. Скаліа та К. Томас.

Більшість децентралістів наполягають на тому, що Конституція є, головним чином, угодою між суверенними штатами, які створили центральний уряд і дали йому обмежені повноваження. Таким чином, національний уряд є нічим більшим ніж просто агентом штатів і кожне його повноваження має бути вузько визначене. Будь-яка суперечка про те, чи штати мають наділити його якимись повноваженнями, чи зберегти ці повноваження для себе, має мати перевагу в бік штатів.

Децентралісти вважають, що національний уряд не має права втручатись в ті сфери, які призначені для штатів. Їх аргумент базується на десятій поправці, яка зазначає, що: "Повноваження, які не делеговані Сполученим Штатам Конституцією, а також ті, які не заборонені штатам, мають зберігатись за штатами та їх людьми.". Децентралісти наполягають на тому, що уряди штатів ближче до людей і відтак акуратніше ніж національний уряд відображують бажання своїх людей.

Децентралісти дуже активно підтримують так звану "революцію делегування повноважень", яка націлена на повернення штатам повноважень.

Після терактів 2001-го, центральний уряд отримав додаткову нагоду перебрати собі ще більше повноважень. Конгрес, відтак, створив чи мало національних законодавчих актів, які були покликані ще більше регулювати штати. Конгрес наклав на штати зобов'язання не продавати жодної особистої інформації про своїх громадян приватним компаніям, припинив регулювання штатами спільних інвестиційних фондів та анулював законодавство штатів щодо регулювання конкуренції у сфері телекомунікацій.

Національний бюджет як інструмент федералізму

Конгрес затверджує програми, встановлює загальні правила дії цих програм та вирішує чи мають місцеві уряди долучатись до участі в цих програмах. Найважливішим тут є те, що Конгрес виділяє фонди на такі програми і, як правило, має глибші кишені ніж навіть найзаможніші штати. Національні субсидії є найбільш потенційними інструментами впливу Конгресу на політику місцевих урядів.

Національні субсидії служать чотирьом наступним цілям:
  1. Забезпечення доходів для місцевих урядів та урядів штатів.
  2. Встановлення мінімальних національних стандартів для таких речей, як шосе та чистота повітря.
  3. Вирівнювання ресурсів між штатами шляхом відбирання грошей в людей з вищим доходом через національне оподаткування з подальшою їх витратою через субсидії у тих штатах, де дохід значно нижчий.
  4. Вирішення національних проблем одночасно мінімізуючи зростання національних агенцій.
Субсидії (гранти) національного уряду
Національні чи федеральні субсидії можна розділити на чотири типи: проектні субсидії, формульні субсидії, цільові субсидії та загальні субсидії, також відомі, як гнучкі субсидії. Відповідно до звітів національного уряду за 2011-й рік, штати отримали близько 25 мільярдів на проектні субсидії, 485 мільярдів доларів на формульні субсидії, 682 мільярди на цільові субсидії та близько 9 мільярдів доларів на загальні субсидії.

Проектна субсидія (Project grant)
Національний уряд надає підтримку штатам через проектні субсидії на наукові проекти, внутрішню безпеку та окремі освітні програми. Проектні субсидії, як правило, обмежені встановленими термінами, а витрата коштів виділених на ці проекти регулюється чіткими настановами. Багато медичних шкіл в університетах сподіваються на проектні субсидії для підтримки своїх зусиль для подолання різних життєво небезпечних захворювань. Якщо місцевий уряд чи уряд штату хоче отримати ту чи іншу проектну субсидію, уряд штату чи місцевий уряд має звернутись за подальшим фінансуванням. Це дає дарувальникові субсидії право затверджувати окремі заяви та відхиляти інші на власний розсуд. Затвердження чи відхилення заяв приймається, як правило, на основі дотримання технічних вимог тієї чи іншої індивідуальної програми.

Формульна субсидія (Formula grant)
Формульні субсидії надаються штатам на основі процедур, які визначені у законодавстві про субсидії. Найпростішою формулою є кількість населення, тобто кожний місцевий уряд отримує певну кількість доларів на кожну душу населення, яка перебуває під його юрисдикцією. Більш складні формули можуть визначати субсидії для певної частини населення, тобто, для прикладу, кількість людей, які живуть за межею бідності чи кількість людей, вік яких перевищує 65 років.

Цільова субсидія (Categorical grant)
Цільові субсидії чи цільові гранти виділяються на особливі цілі. Цільові субсидії на такі цілі, як медична допомога для бідних, дуже ретельно відстежуються для запевнення в тім, що гроші витрачаються саме на ті цілі, на які вони були спрямовані. Цільові гранти включають найбільші вимоги. Якщо уряди штатів чи місцеві уряди хочуть отримати такі субсидії, то мають чітко відповідати всім вимогам субсидійного законодавства.

Загальна субсидія (Block grant)
Загальні субсидії виділяються на субсидування більш загальних урядових функцій. Серед них такі, як громадські допомоги, охорона здоров'я, піклування про дітей, розвиток громад, тощо. За визначенням, загальне субсидування тягне за собою найменші вимоги. Штати мають набагато більшу гнучкість в тім, як витрачати загальні субсидії. Сума загальних субсидій часто обмежена.

Боротьба за субсидії
Якщо брати до уваги величину суми федеральних субсидій, не буде несподіванкою той факт, що місцеві уряди та уряди штатів часто намагаються агресивно лобіювати отримання субсидій або через особисті зв'язки з конгресменами та Президентом, чи через пряме лобіювання через свої державні установи у Вашингтоні чи через свої національні торгові асоціації. Місцеві уряди часто втручаються в сам процес субсидіювання.


Федералізм у політиці

Формальні структури американської федеральної системи залишаються не змінними ще з 1787-го року. Проте, політичні реалії, особливо у другій половині минулого сторіччя, доволі суттєво змінили спосіб дії американського федералізму. Для того, щоб зрозуміти ці зміни, мусимо глянути на окремі напрямки, які продовжують підігрівати дебати про сутність федералізму.

Зростання національного уряду
Впродовж двох минулих сторіч, влада все більше та більше переходила до національного уряду. Дорадча Комісія з Міжурядових Стосунків у 1981-у році констатувала: "Ніхто не планував цього зростання, але всі докладали до цього власні зусилля.".

Окремі фактори впливали на зростання національного уряду. Одним з них є той, що багато проблем країни мали загально національний характер. Багато з тих проблем, які в 1789-у, в 1860-их чи в 1930-их були місцевими, на даний час мають загально національну, та навіть глобальну, складову. Для прикладу, раніше уряди штатів могли здійснювати нагляд за стосунками між малими підприємцями та їх працівниками. Проте, зі зростанням великих, міжнаціональних корпорацій, на даний час тільки національний уряд може регулювати стосунки між такими корпораціями та їх працівниками.

Разом зі швидким зростанням американської економіки на початку дев'ятнадцятого сторіччя, потужні комерційні інтереси клали високі вимоги національному урядові. Великі комерційні групи звертались до національного уряду за допомогою в єдиному тарифотворенні, в запровадженні єдиної банківської системи, в субсидіюванні шляхобудування, розвитку морського транспорту та в запровадженні єдиних правил та стандартів захисту довкілля. Автобудівні компанії вимагали єдиних стандартів та вимог в усіх штатах. Фермери також збагнули, що національний уряд має більшу спроможність в їх субсидіюванні, а ніж уряди штатів і також почали вимагати допомоги від федерального уряду. На початок двадцятого сторіччя великі організовані рухи робітників також наполягали на задоволені своїх вимог. Великі корпорації, великі сільськогосподарські асоціації та великі робітничі рухи, всі разом вклали свій внесок у зростання національного уряду США.

Зростання національної економіки та утворення національних мереж транспорту та зв'язку змінили ставлення людей до національного уряду. До Громадянської війни люди дивились на національний уряд, як на щось далеке та навіть частково іноземне. Сьогодні, частково завдяки телебаченню та Інтернету, більшість людей знають більше про Вашингтон ніж про столиці своїх штатів. Знають більше про Президента ніж про законодавців та офіційних осіб у своїх власних штатах. Явка на місцевих виборах на даний час значно менша, ніж явка на загально національних.

Велика депресія 1930-их стимулювала зростання важливості національного уряду в його ролі у добробуті, безробітті та сприянню сільському господарству. Друга Світова Війна сприяла встановленню федеральних норм в оплаті праці, цінах та займаності людей. Після війни національний уряд допомагав освіті ветеранів в коледжах та запроваджував широкі науково-дослідницькі проекти в університетах по всій країні.

Політика американського федералізму змінюється. Конгрес постійно постійно перебуває під тиском зменшення розмірів та масштабів своїх програм. Тим часом ціна урядових програм постійно зростає. Витрати на медичну допомогу постійно зростають через старіння населення. Такі програми мають широку підтримку населення і тому їх врізання є політично ризикованим кроком.

Майбутнє американського федералізму
Останнім часом уряди штатів пережили важливі зміни. Більшість штатів покращили свої урядові структури, взяли на себе більшу роль у фінансуванні освіти та добробуту, започаткували програми допомоги убогим містам, розширили основи оподаткування, що дозволяє їх громадянам відшкодовувати свої національні податки та податки штатів та відіграють більшу роль у підтримці внутрішньої безпеки та у боротьбі з корупцією.

Також не виглядає так, що національний уряд відступить від своєї зростаючої ролі в суспільстві. Міжнародний тероризм, війна в Іраку та Афганістані, зростаючий бюджетний дефіцит, суттєво змінили соціальні та економічні умови, які все більше вимагають активної ролі федерального уряду.

Федералізм може бути великим джерелом винагороди для нації, особливо тоді, коли він дозволяє штатам вести націю в утворенні нових програм, які кладуть собі за мету вгамування бідності, глобального потепління та покращення охорони здоров'я. Якщо люди не можуть зрушити з місця національний уряд, вони завжди можуть зрушити уряди своїх штатів. Коли Конституція дає людям різні засоби впливу на уряди штатів, то вона гарантує, що люди мають владу над своїми урядами.


автор: Віктор Лисак

28. 6.2013
джерела:
Government by the People Brief, 2012 Election Edition
David B. Magleby, Paul C. Light, Christine L. Nemacheck

Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини