Федеральна Україна : Територіальна реформа
Стежте @FederalUkraine

Федералізм в Україні : Територіальна реформаця тема на форумі


Територіальна реформа

( Петро Масляк )


Стосовно запропонованої зверху адміністративно-територіальної реформи мене занепокоять деякі вкрай суттєві речі, якщо, звичайно, ми не хочемо залишити цю важливу проблему лише на декларативному рівні її вирішення. По-перше, це відсутність наукової основи, реального теоретико-методологічного підгрунтя в підготовці реформи до втілення в життя. Як науковець, фахівець з питань територіальної організації суспільства я вважаю такий підхід абсолютно незрозумілим і неприйнятним. Впевнений, що до проблеми територіального устрою України варто підходити не з політичного чи емоційно-амбіційного боку, а, врешті-решт, поставити її на наукові засади аксіом, постулатів, гіпотез тощо. Чи є така основа в проекті нинішньої адміністративно-територіальної реформи? Однозначно — немає. А коли відсутній фундамент, не може бути міцною й сама будівля.

По-друге, науковий підхід до будь-якої проблеми, якщо вона вирішується не на примітивному, дилетантському рівні, вимагає, щоб гіпотеза, висунута дослідником (у нашому випадку паном Романом Безсмертним), була перевірена шляхом експерименту. Останнім має обов’язково охоплюватися обмежена кількість об’єктів. Чи проводився в нашій країні такий експеримент? Принаймні мені про це невідомо. Натомість нам пропонують експериментувати на всьому масиві об’єктів чи суб’єктів, тобто на всіх громадянах України, на всій території держави. З точки зору будьякої науки, це є науково-методичний злочин.

Ми знаємо з життя, що є тисячі й навіть мільйони гіпотез, які виникають, а потім безвісти зникають, оскільки в ході експериментальної перевірки виявляється їх хибність. Подібні процеси щодня відбуваються в будьякій галузі науки — математиці та економіці, фізиці та біології. Не є винятком і територіальна організація суспільства. Як можна повсюдно втілювати адміністративно-територіальну реформу, не провівши експеримент хоча б у декількох районах однієї області? Тільки по тому можна обґрунтовано й аргументовано сказати: ”Цей варіант адміністративно-територіальної реформи кращий від того, який був, чи тих десяти, які пропонуються”. Нічого подібного немає. У якійсь владній голові з’явилася певна ідея — і вона починає домінувати. Це речі для мене абсолютно не зрозумілі.

Яким же шляхом рухатися, знову ж таки з наукової точки зору? Я вже не тільки у власних статтях, але й у підручниках запровадив аксіому, яка базується на фактах сьогодення, сформулювавши гасло ХХІ сторіччя стосовно територіальної організації виробництва. Воно звучить так: управлятися локально, діяти глобально. Якщо ми подивимось на початок ХХІ ст., то найуспішнішими в будь-якому сенсі виявилися невеликі за площею країни світу. Я, звичайно, беру до уваги універсальний соціально-економічний показник ВНП на душу населення. За ним нині на перших місцях не величезні США, Росія, Китай, Індія, Бразилія тощо, а маленькі й навіть карликові держави Швейцарія, Данія, Люксембург, Ліхтенштейн, Сінгапур та ін. Оскільки наука відкидає наявність безпричинних явищ, причинно-наслідковий аналіз указує на об’єктивний характер зазначеного процесу.

Причина, напевно, в тому, що невеликі за площею території можуть найкраще, найефективніше, найраціональніше управлятися. Вони не мають отієї громіздкої, багатоступеневої адміністративно-бюрократичної системи, яку неминуче витворює велика країна, бо інакше вона не зможе існувати, розпадаючись, як мозаїка. Я вважаю, що у ХХІ столітті жодна з великих держав не має шансу вціліти. Подивіться, що відбувається у великих країнах. Наприклад, у США вже виникла «Армія визволення Техасу». Виявляється що у надвеликих державах світу вирішення всезростаючої кількості проблем на загальнодержавному рівні стає дедалі складніше. Природно, що тоді території починають самостійно шукати якийсь порятунок. Якщо ми хочемо, щоб наша держава, яка за площею є унікально раціональною (603, 7 тис. кв. км), — оскільки держави, які розташовані на площі понад мільйон кв. км уже не мають перспектив подальшого існування, — розвивалася в руслі загальносвітових тенденцій, нам потрібно здійснювати адміністративно-територіальну реформу на науковій основі. Досвід показує, що у ХІХ ст. було 50 країн, потім їх стало 100, 150, 200. Не треба бути пророком, щоб передбачити подальше збільшення кількості держав на політичній мапі світу.

Наполеону, з властивою йому геніальністю, належить такий вислів: «Географія — це доля». І справді, просторово- територіальний або географічний чинник у житті людства поступово стає вирішальним. І тому перманентне удосконалення адміністративно-територіального поділу України на часі. Тож я не проти адміністративно-територіальної реформи, а навпаки, цілком усвідомлено виступаю за її проведення. Інша справа — який її зміст.

Я пропоную замість нинішньої громіздкої багатоступеневої системи територіального управління — столиця, область, район — ввести двоступеневу — столиця, регіони, які, погоджуючись із висловленими думками учасників круглого столу — мерів міст України використовувати нароблені українські традиції, можна назвати паланками. Як це буде в цифрах? Ліквідовуються нинішні 25 областей і 490 районів, а натомість виникає — понад 90 (але не більше 99, що пов’язано із стільниковим зв’язком) регіонів-паланок. У цьому сенсі є вже апробований досвід європейської країни, за всіма своїми показниками найближчої до України, — Франції.

На думку спеціалістів, найуспішнішою адміністративно-територіальною реформою, що відбулася на нашій планеті у ХХ сторіччі, є реформа, яку здійснив у Франції президент де Голль. Замість окремих земель, які вийшли ще з феодального часу, наприклад Бургундії, Шампані, Провансу, Бретані й т.п., порівнянних за розмірами та чисельністю населення з нашими областями, було створено 96 департаментів. Відтак вдалося вирішити багато територіальних проблем, зокрема сепаратизму і тероризму. Тому в наш час вважається, що територіально-адміністративний поділ у Франції є одним із найоптимальніших у світі.

Може виникнути запитання: а що буде з обласними центрами, якщо впровадити в Україні систему, подібну до французької? Звичайно, їх статус дещо «опуститься», але при цьому «піднімуться» аж 70 нових центрів-паланок.

В основу створення в Україні регіонів-паланок повинні бути покладені не нинішні області, а наявні в державі економічні центри, які в просторово-територіальному сенсі сформувалися здебільшого стихійно. Базою їх виникнення й розвитку послужили цілком об’єктивні комплексні територіальні закономірності. Виходячи з цього, ми реально ставимо проблему адміністративно-територіальної реформи в Україні на соціально-економічні реалії сьогодення, а не на голе теоретизування чи суб’єктивні уподобання тих чи інших людей або політичних рухів та партій. І абсолютно не потрібно чіплятися за нинішні межі як адміністративних областей, так і районів. Окрім того, в процесі адміністративно-територіального переустрою слід змінити одіозні назви деяких центрів-паланок.

Здійснюючи розмежування різних регіонів-паланок, варто скористатися вже давно існуючими теоріями регіональної економіки та економічної і соціальної географії з територіальної організації суспільства. Зокрема, можна взяти за основу методи теорії просторової економіки. Особливо продуктивними тут є теорія «концентричних кілець» І. Тюнена, теорія «штандортів» А. Вебера та «система шестикутників» Кристалера-Леша.

Я готовий конкретизувати свої пропозиції і запропонувати центри регіонів-паланок. Хоч самі паланки іноді будуть формуватися з частин двох і навіть трьох нинішніх областей, для зручності я називатиму центри паланок у межах чинного адміністративно-територіального устрою. Отже, пропонується 96 центрів регіонів-паланок: Сумська обл. (Шостка, Конотоп, Ромни, Суми, Охтирка), Полтавська (Полтава, Лубни, Миргород, Кременчук), Харківська (Харків, Куп’янськ, Ізюм, Лозова), Луганська (Луганськ, Старобільськ, Лисичанськ, Антрацит), Донецька (Слов’янськ, Донецьк, Маріуполь), Запорізька (Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ, Гуляй-Поле), Херсонська (Херсон, Каховка, Генічеськ), АР Крим (Сімферополь, Євпаторія, Керч, Джанкой, Ялта, Феодосія, Севастопольський регіон-паланка), Дніпропетровська (Кривий Ріг, Нікополь, Дніпропетровськ, Павлоград), Кіровоградська (Кіровоград, Олександрія), Черкаська (Умань, Черкаси, Сміла), Чернігівська (Чернігів, Прилуки, Ніжин, Корюківка), Київська (Біла Церква, Іванків, Столичний регіон-паланка), Житомирська (Коростень, Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів, Овруч), Вінницька (Вінниця, Могилів-Подільський, Тульчин), Хмельницька (Шепетівка, Хмельницький, Кам’янець-Подільський), Рівненська (Рівне, Сарни, Дубно), Волинська (Ковель, Камінь-Каширський, Луцьк, Володимир-Волинський), Львівська (Львів, Червоноград, Дрогобич, Сколе), Закарпатська (Ужгород, Свалява, Рахів), Івано-Франківська (Івано-Франківськ, Коломия, Яремча), Чернівецька (Чернівці, Путила), Тернопільська (Тернопіль, Чортків, Кременець), Одеська (Одеса, Ізмаїл, Балта, БілгородДністровський), Миколаївська обл. (Первомайськ, Вознесенськ, Миколаїв). З урахуванням усієї суми просторово-територіальних і навіть геостратегічних чинників така кількість регіонів-паланок є близькою до оптимальної.

Хотів би також запропонувати розділити управління і фінансування простору та території, простору і людей. Про що йдеться? По-перше, центр керує простором, тобто з Києва — певними регіонами, громада управляє власною землею, містом, містечком, селом. Отже, існує Київ і паланки, або регіони, які становлять вертикаль, що за будьяких умов обов’язково потрібна, бо інакше держава не зможе існувати. По-друге, існують села, містечка і міста, які використовують більшість своїх ресурсів для власного розвитку. Держава керує, але не управляє. Треба розділити усі ці речі. І тоді не буде тих проблем, які трапилися з Романом Петровичем Безсмертним, який поїхав до свого рідного Макарівського району і зіштовхнувся там з повним несприйняттям власної концепції адміністративнотериторіальної реформи. Люди в нас чітко розуміють, що в разі ліквідації району зникає і його державне фінансування. Тому я пропоную, щоб держава займалася державними, тобто просторовими, справами, а громада — власними територіальними. Хто краще знає, що потрібно Макарівському району, Макарову чи будь-якому селу, ніж самі жителі цих населених пунктів і територій. Але для цього їм потрібні гроші, щоб мати змогу використати їх для облаштування власного життя.

І останнє. Адміністративно-територіальна реформа може бути реалізована за наявності двох умов: по-перше, перехідного періоду в розвитку суспільства (він в Україні наразі триває, це очевидно), і, по-друге, міцної влади. Так ось сильної влади я в нашій країні не бачу. Нині навіть відбувається її не посилення, а послаблення. Таким чином, у найближчому часі, принаймні до виборів 2006 року, здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні є справою утопічною.


автор: Петро Масляк

джерело: soskin.info

09.10.2005



Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини