Федеральна Конституція України (трирівнева модель)
Стежте @FederalUkraine

Федералізм в Україні : Районна конституціяна форум

Федеральна Конституція

( проект Лисака, стосується трирівневої (швейцарського типу) моделі Української Федерації )

автор Віктор Лисак


Нижче подається проект Федеральної Конституції Української Федерації.
Важливо розуміти, що в цьому тексті термін "громада" - це будь-яке село, селище, смт, місто, район міста.



Преамбула

В ім'я всесильного та всеславимого Бога!
Всі громадяни України, цілковито свідомі своєї відповідальності перед Богом та перед прийдешніми поколіннями, а також для зміцнення волі, демократії, незалежності та миру, свідомі того, що добробут нації вимірюється добробутом найслабших її членів,
приймають для себе наступну Конституцію:

Розділ 1: Загальні положення

Стаття 1
    Українську Федерацію формують люди ..., ..., ... районів.

Стаття 2
    Українська Федерація має захищати волю і права людей та стояти на варті безпеки і незалежності України.

    Українська Федерація сприяє добробутові людей, стійкому довготривалому розвиткові своєї території та її культурній розмаїтості.

    Українська Федерація має забезпечувати якомога ширше сприяння рівності можливостей для всіх своїх громадян.

    Українська Федерація цілковито віддана всебічному збереженню природніх ресурсів та збереження миру на Землі.

Стаття 3
    Районам належать всі ті права, котрі ця конституція не делегує Українській Федерації.

Стаття 4
    Національними мовами Української Федерації є українська, російська та кримськотатарська.

    Федеральна конституція та всі федеральні законодавчі акти мають офіційно видаватись на цих трьох мовах.

    Райони Української Федерації вільні у виборі своєї офіційної мови.

Стаття 5
    Всі дії Української Держави базуються та обмежені її законами.

    Українська Федерація та райони мають шанувати міжнародне право.

Стаття 6
    Принцип субсидіарності має зберігатись у розподілі та виконанні всіх державних завданью

Стаття 7
    Кожна особа відповідає сама за себе. Кожна особа, у відповідності до власних здібностей та можливостей, має вносити свій внесок у розвиток держави та суспільства.

Розділ 2: Фундаментальні права, громадянство, соціальні цілі

1. Фундаментальні права
Стаття 8
    Гарантується пошана та захист людської гідності.

Стаття 9
    Всі люди рівні перед законом.

Стаття 10
    Кожна людина має право на повну повагу з боку держави.

Стаття 11
    Кожна людина має право на життя.

    Смертна кара не допускається.

    Кожна людина має повну волю пересування.

    Тортури чи будь-які інші форми фізичного чи морального насилля не допускаються.

Стаття 12
    Діти та молоді люди мають право на особливий захист їх недоторканості та заохочення до розвитку.

Стаття 13
    Люди з особливими потребами мають право на допомогу та піклування та право на фінансову допомогу для забезпечення належних умов існування.

Стаття 14
    Втручання у приватне життя людини, її сім'ї та оселі не допускається.

Стаття 15
    Право людини на одруження та сімейне життя гарантується.

Стаття 16
    Право людини на релігію та волю віро сповідування гарантується.

    Кожна людина вільна у виборі релігії чи інших філософських переконань.

Стаття 17
    Право вираження власної думки гарантується.

    Кожна людина має право на збір інформації із загально доступних джерел.

Стаття 18
    Воля преси, радіо, телебачення та інших засобів масової інформації гарантується.

    Будь-яка цензура забороняється.

    Захист джерел гарантується.

Стаття 19
    Кожна людина вільна у виборі мови спілкування.

Стаття 20
    Кожній людині гарантується право на вільну та належну освіту.

Стаття 21
    Гарантується право на надання освіти та на провадження науково-дослідницької діяльності.

Стаття 22
    Гарантується право художнього вираження.

Стаття 23
    Гарантується воля зібрань.

    Кожна людина має право організовувати зібрання. Кожна людина має право бути присутньою чи не присутньою на зібраннях.

Стаття 24
    Гарантується право на участь у асоціаціях.

    Будь-яке присилування людини до вступу чи до участі у будь-яких асоціаціях забороняється.

Стаття 25
    Громадяни України мають право на вільне пересування та вибір місця помешкання на всій території України.

    Громадяни України мають право на вільний в'їзд та виїзд з території України.

Стаття 26
    Громадяни України не можуть бути вигнані з України. Вони не можуть бути екстрадовані з України без їх власної згоди.

    Втікачі не можуть бути депортовані у ті країни, де їх чекає переслідування.

Стаття 27
    Гарантується право на володіння власністю.

Стаття 28
    Гарантується воля на економічну діяльність.

    Воля на економічну діяльність, в особливості, гарантує право у виборі фаху та право на провадження приватної економічної діяльності.

Стаття 29
    Працівники, роботодавці та їх організації мають право об'єднуватись або не об'єднуватись у асоціації з метою захисту власних інтересів.

    Будь-які суперечки мають вирішуватись шляхом перемовин та пошуку компромісу.

    Страйки та блокування дозволяються у тих випадках, коли вони пов'язані з займаністю і коли вони не суперечать вимогам збереження мирних відносин на робочому місці чи вимогам проведення погоджувальної процедури.

    Відповідний закон може забороняти страйкувати окремим категоріям осіб.

Стаття 30
    Кожна особа має право на рівне та справедливе ставлення підчас юридичних та адміністративних процедур. Справа кожної особи має бути обґрунтованою та має бути розлянута у загально прийнятні терміни.

    Аргументи кожної сторони мають бути вислухані.

    Кожна малозабезпечена особа має право на безкоштовну юридичну консультацію та допомогу, якщо належним чином не буде встановлено, що її справа не має жодного шансу на успіх. У випадку необхідності забезпечення їх прав, ці особи також мають право на безкоштовного представника в суді.

    У правовій суперечці кожна особа має право на розгляд своєї справи представниками судової влади.

Стаття 31
    Будь-яка особа, чия справа підпадає під судовий розгляд, має право не те, аби її справа слухалась призначеним, компетентним, незалежним та неупередженим судом.

    Тимчасові особливі суди не дозволяються.

    Будь-яка особа, проти котрої заведено цивільну справу має право, аби її справа вирішувалась у суді, котрий має юрисдикцію на тій території, де ця людина мешкає, якщо відповідний закон не передбачає іншої процедури.

    Судові слухання та винесення вироків мають бути публічними, якщо відповідний закон навмисне не передбачає іншої процедури.

Стаття 32
    Жодна особа не може бути позбавлена волі, окрім, як у випадках передбачених відповідним законом.

    Якщо будь-яка особа позбавляється волі, вона має право бути поінформованою про причини своєї затримки без жодних зволікань на тій мові, котру ця особа розуміє та про ті права, котрі вона має у випадку затримки. Такі особи мають мати можливість застосування своїх прав, в особливості, право поінформованості своїх близьких про свою затримку.

    Будь-яка особа, котра перебуває під досудовим арештом має право на вирішення своєї справи без зволікань.

    Будь-яка особа, позбавлена волі будь-яким іншим органом окрім суду, має право звернення до суду у будь-який час. Суд зобов'язаний без зволікань вирішити чи ця особа є законно затримана.

Стаття 33
    Кожна людина вважається невинною до тих пір, поки такою її не визнав суд.

    Якщо будь-яку особу визнано винною, ця особа має право бути якомога швидше та вичерпніше поінформованою про свою провину.

    Кожна особа, котру було засуджено має право на перегляд своєї справи у суді вищої інстанції, окрім тих випадків, коли першою інстанцією є Верховний Федеральний суд.

Стаття 34
    Кожна особа має право на клопотання перед владою без будь-якого упередження.

    Органи влади мають визнавати надходження клопотань.

Стаття 35
    Політичні права гарантуються.

    Гарантування політичних прав забезпечує громадянам волю у формуванні власної думки та її вільному вираженні.

Стаття 36
    Фундаментальні права людини мають захищатись всією правовою системою держави.

    Коли будь-яка особа діє від імені держави, ця особа має дотримуватись фундаментальних прав.

    Органи влади мають піклуватись про дотримання фундаментальних прав приватними особами там, де це необхідно.

Стаття 37
    Обмеження фундаментальних прав має мати правову основу. Суттєві обмеження фундаментальних прав мають бути передбачені у відповідному законі.

    Будь-яке обмеження фундаментальних прав має бути виправдане в інтересах суспільства або для захисту фундаментальних прав інших.

    Будь-яке обмеження фундаментальних прав завжди має бути відповідним.

    Сутність фундаментальних прав є недоторканою.

2. Громадянство та політичні права
Стаття 38
    Громадянкою чи громадянином України є особа, котра має громадянство України та громадянство будь-якого району України.

    Не дозволяється дискримінація чи упередженість до будь-якої особи на ґрунті її громадянства. Це положення не стосується положень про політичні права у громадських спілках та корпораціях, а також про участь у їх активах, якщо законодавство району не передбачає інших правил.

Стаття 39
    Українська Федерація регулює набуття та втрату громадянства через народження, одруження, усиновлення чи удочеріння. Федерація також регулює основні норми втрати та відновлення громадянства України.

    Федерація законодавчо визначає мінімальні вимоги для надання районами громадянства іноземним особам.

Стаття 40
    Федерація регулює застосування політичних прав, котрі стосуються Федерації. Райони регулюють застосування політичних прав, котрі стосуються районів та громад.

    Громадяни застосовують свої політичні права там, де вони мешкають. Федеральне та районне законодавство може передбачати винятки з цього положення.

    Ніхто не має права застосовувати свої політичні права на території більше ніж одного району.

Стаття 41
    Українська Федерація заохочує зв'язки громадян України за кордоном одних з одними та їх зв'язки з Україною. Федерація має право підтримувати організації, котрі кладуть перед собою такі цілі.

    Федерація законодавчо визначає права та обов'язки громадян України, котрі перебувають за кордоном, особливо застосування ними своїх політичних прав, їх зобов'язання до військової та альтернативної служби, підтримку їх добробуту та їх захист.

3. Соціальні цілі
Стаття 42
    Українська Федерація та її райони, як доповнення до особистої відповідальності та приватної ініціативи зобов'язані докладати зусиль, аби:
  1. кожна особа мала доступ до соціального захисту;
  2. кожна особа мала доступ до необхідного рівня захисту свого здоров'я;
  3. сприяти заснуванню сім'ї, як спілки дорослих та дітей;
  4. кожна особа, котра спроможна працювати, мала можливість заробляти собі на життя на справедливих умовах;
  5. кожна особа, котра шукає притулку для себе та своєї сім'ї, могла знайти адекватне житло на належних умовах;
  6. діти, молоді люди та люди працездатного віку мали змогу отримувати освіту та можливість перекваліфікації згідно зі своїми можливостями;
  7. заохочувати дітей та підлітків до їх становлення, як самостійних та соціально відповідальних людей, а також заохочувати їх до соціальної, культурної та політичної інтеграції.
    Федерація та райони мають докладати зусиль, аби кожна особа була захищеною від економічних наслідків похилого віку, інвалідності, хвороби, нещасного випадку, втрати праці, народження дитини, втрати батьків чи овдовілості.

    Федерація та райони мають переслідувати соціальні цілі в межах своїх конституційних повноважень та доступних їм ресурсів.

    Жодна пряма державна допомога на основі цих соціальних цілей не має вимагатись.

Розділ 3: Федерація, райони, громади

1. Стосунки між Федерацією та районами

Стаття 43
    Федерація виконує функції, котрі їй призначає Федеральна Конституція.

Стаття 44
    Райони вирішують, в межах своїх повноважень, котрі функції вони виконують.

Стаття 45
    Федерація бере на себе тільки ті завдання, котрі неспроможні виконувати райони або ті, котрі вимагають універсальності на всій території Федерації.

    Витрати на фінансування виконання певної публічної функції має забезпечувати та місцева спільнота, котра отримує користь від цієї функції.

    Місцева спільнота, котра забезпечує фінансування виконання певної публічної функції має право сама визначати шляхи виконання цієї функції.

    Основні публічні послуги мають бути доступні кожній особі.

    Публічні функції мають виконуватись ефективно та у відповідності з потребами.

Стаття 46
    Українська Федерація та її райони тісно співпрацюють та підтримують одне одного у виконанні своїх завдань.

    Вони зобов'язані надавати одне одному постійну увагу та підтримку.

    Там, де це можливо, суперечки між районами або між районами та Федерацією мають вирішуватись через перемовини та посередництво.

Стаття 47
    Всі райони мають приймати участь у законотворчому та законодавчому процесах на федеральному рівні. Це особливо стосується законодавчого процесу.

    Федерація зобов'язана у повній мірі та вчасно інформувати райони про свої наміри. У випадках, коли зачіпаються інтереси районів, Федерація зобов'язана проводити з ними консультації.

Стаття 48
    Райони відповідальні за запровадження федерального законодавства згідно Федеральної Конституції та федеральних законів.

    Українська Федерація має право надавати фінансову підтримку своїм районам на запровадження останніми особливих федеральних проектів.

    Українська Федерація зобов'язана забезпечувати районам право на власну самоорганізацію.

Стаття 49
    Українська Федерація зобов'язана шанувати автономію районів.

    Федерація зобов'язана залишати районам достатні джерела фінансування виконання власних завдань.

Стаття 50
    Райони мають право укладати власні угоди з іншими районами України та мають право утворювати спільні міжрайонні організації та установи.

    Федерація має право на участь у міжрайонних організаціях та установах, якщо це не виходить за межі її повноважень.

    Міжрайонні угоди не мають суперечити законодавству, інтересам Федерації та правам районів.

    Районам, через міжрайонні угоди, дозволяється надавати право міжрайонним організаціям приймати постанови, котрі спрямовані на запровадження міжрайонних угод при умові, якщо ці постанови визначають основний зміст угоди та запроваджуються у відповідності до законодавчої процедури.

    Райони зобов'язані дотримуватись міжрайонного законодавства.

Стаття 51
    Федеральне законодавство має перевагу над районним.

    Федерація зобов'язана стежити за дотриманням районами федерального законодавства.

Стаття 52
    Автономія громад гарантується у відповідності з районним законодавством.

    Федерація зобов'язана враховувати можливі наслідки своєї діяльності на громади.

Стаття 53
    Кожний район приймає для себе демократичну конституцію.

    Українська Федерація гарантує шанування районної конституції при умові її несуперечливості федеральному законодавству.

Стаття 54
    Українська Федерація гарантує захист конституційного ладу районів.

    У випадку безладу у районі, Федерація зобов'язана втрутитись якщо відповідний район не в силах подолати безлад самостійно або за допомогою інших районів.

Стаття 55
    Українська Федерація зобов'язана захищати територіальну цілісність своїх районів.

    Будь-яка зміна кількості районів вимагає згоди громадян відповідних районів.

    Будь-яка зміна меж районів вимагає згоди більшості громадян відповідних районів з їх подальшим затвердженням на Федеральному зібранні у формі декрету.

    Зміна міжрайонних меж можлива тільки за згоди відповідних районів.

2. Повноваження

Стаття 56
    Міжнародні стосунки лежать у полі відповідальності Федерації.

Стаття 57
    Якщо міжнародні стосунки Федерації зачапають повноваження району чи районів, тоді відповідні райони мають право на участь у міжнародних перемовинах.

    У подібних випадках Федерація зобов'язана інформувати райони невідкладно та цілковито.

Стаття 58
    Райони мають право самостійно укладати угоди з іншими країнами у питаннях, котрі перебувають в межах їх повноважень.

    Перед укладанням подібних угод район зобов'язаний поінформувати Федерацію.

    Подібні угоди не можуть суперечити законодавству та інтересам Федерації чи законодавству інших районів.

    Райони мають право прямо співпрацювати з владними органами нижчих рівнів інших країн. В інших випадках пряму співпрацю з іншими країнами від імені району має провадити Федерація.

Стаття 59
    Федерація та райони в межах своїх повноважень стоять на варті захисту безпеки України та безпеки своїх людей.

    Федерація та райони зобов'язані співпрацювати у сфері внутрішньої безпеки України.

Стаття 60
    Україна має мати власні збройні сили.

    Завданням збройних сил є запобігання війні, підтримка миру, захист України та її людей.

    Збройні сили зобов'язані надавати підтримку цивільній владі у захисті країни від серйозних загроз внутрішній безпеці.

    Відповідний закон остаточно визначає всі зобов'язання збройних сил України.

    Застосування збройних сил є справою Федерації.

Стаття 61
    Кожний українець є військовозобов'язаний. Альтернативна цивільна служба визначається відповідним законом.

    Для українок військова служба є добровільною.

    Кожний українець, котрий відмовляється від військової та альтернативної служби зобов'язаний сплачувати податок. Цей податок накладається Федерацією, оцінюється та збирається районами.

    Федерація зобов'язана регулювати компенсацію про втрату доходу відповідним законодавством.

    Особа, котра підчас військової чи альтернативної служби зазнає шкоди здоров'ю чи втрати життя, має право на відповідну підтримку Федерації для себе чи для найближчих своїх родичів.

Стаття 62
    Військове законодавство, організація, освіта та оснащення війська є справою Федерації.

Стаття 63
    Законодавство щодо цивільного захисту людей та власності від впливу збройних конфліктів є справою Федерації.

    Федерація відповідає за законодавство щодо задіяння одиниць цивільної оборони на випадок природніх катастроф та інших стихійних лих.

    Федерація має право зобов'язати чоловіків до служби у цивільній обороні. Для жінок така служба добровільна.

    Федерація відповідає за законодавство щодо компенсації від втрати доходів підчас служби.

    Особи, котрі підчас цивільної служби зазнають шкоди здоров'ю чи втрати життя, мають право на відповідну підтримку Федерації для себе чи для найближчих своїх родичів.

Стаття 64
    Федерація та райони, у межах своїх повноважень, спільно відповідають за високу якість та доступність української освіти.

    Федерація та райони зобов'язані координувати свої зусилля для забезпечення взаємної співпраці через спільні адміністративні органи та установи.

Стаття 65
    Відповідальність за шкільну освіту несуть райони.

    Райони мають забезпечити задовільний рівень початкової освіти та її доступність для всіх дітей. Початкова освіта є обов'язковою та перебуває під наглядом держави. Публічні школи є безкоштовними.

    Райони зобов'язані забезпечити належний рівень освіти дітям-інвалідам у віці до 20 років.

    Федерація визначає початок навчального року.

    Райони мають приймати участь у розробці федерального законодавства у сфері шкільної освіти, котре має вплив на відповідальність районів.

Стаття 66
    Відповідальність за регулювання професійної освіти лежить на Федерації.

    Федерація має всебічно заохочувати до професійної освіти.

Стаття 67
    Відповідальність за федеральні технологічні інститути лежить на Федерації. Федерація має право започатковувати, брати під свій контроль та керувати університетами та іншими вищими навчальними закладами.

    Федерація зобов'язана підтримувати районні університети і має право на фінансові вливання в інші вищі навчальні заклади, котрі вона визнає.

    Федерація та райони несуть спільну відповідальність за координацію та гарантії якості вищої освіти України. У забезпеченні цієї відповідальності Федерація та райони мають зважати на автономію університетів та інших органів, котрі за них відповідають для забезпечення рівноправного ставлення з боку держави.

    Для забезпечення виконання своїх обов'язків Федерація та райони укладають угоди та делегують певні повноваження відповідним адміністративним органам влади. Відповідне законодавство має визначати, котрі повноваження можуть бути делеговані цим органам. Законодавство також має визначати принципи, керування, організацію та процедури такої координації.

    У випадку, якщо Федерація та райони не здатні досягнути покладених цілей, Федерація зобов'язана видати регулювання рівнів навчання та перехід від одного рівня на інший у сфері фундаментальної наукової освіти та у визнанні установ і кваліфікацій. На додаток Федерація має право запроваджувати стандартні принципи фінансування для субсидіювання університетів і має право субсидіювати університети, котрі виконують завдання, котрі вимагають інтенсивного фінансування.

Стаття 68
    Федерація зобов'язана всебічно сприяти розвиткові науки, наукових досліджень та інновацій.

    Федерація має право засновувати та брати під свій контроль дослідницькі установи.

Стаття 69
    Федерація встановлює принципи організації та провадження подальшої освіти.

    Федерація має право на сприяння розвиткові подальшої освіти.

    Сфери та критерії подальшої освіти визначає відповідний закон.

Стаття 70
    Федерація займається збором необхідних статистичних даних про стан та розвиток населення, економіки, суспільства, освіти, наукових досліджень, земельних ресурсів та довкілля в Україні.

    Федерація має право видавати регуляторні акти та постанови щодо організації та підтримки офіційних реєстрів з метою заощадження коштів, необхідних для обробки даних.

Стаття 71
    Федерація має право надавати районам гранти на допомогу фінансування витрат на вищі навчальні заклади та заклади подальшої освіти.

    Федерація має право сприяти гармонізації міжрайонних освітніх витрат та закладати принципи вирівнювання витрат на освіту між районами.

    Федерація має право доповнювати районні заходи в галузі освіти своїми власними заходами сприяння освіті при умові не зазіхання на автономію району.

Стаття 72
    Федерація та райони несуть відповідальність за захист і забезпечення особливих потреб дітей та підлітків та їх заохочення до освіти.

    Федерація має право доповнювати районні заходи щодо підтримки позашкільної діяльності дітей та підлітків.

Стаття 73
    Федерація та райони зобов'язані сприяти розвиткові музичної освіти. Це сприяння особливо стосується дітей та молодих людей.

    В межах своїх повноважень, Федерація та райони зобов'язані докладати зусиль у сприянні високоякісному музичному навчанню у шкільних закладах.

    Федерація, при умові проведення консультацій з районами, зобов'язана закладати принципи допомоги молодим людям у доступі до музичної діяльності та заохочення музично обдарованих осіб.

Стаття 74
    Федерація зобов'язана сприяти розвиткові спорту.

    Федерація провадить спортивні школи.

    Федерація має право приймати положення про спортивну активність молодих людей та має право запроваджувати обов'язковість фізичного виховання у школах України.

Стаття 75
    Райони несуть відповідальність за розвиток культури.

    Федерація має право підтримувати музику, мистецтво та загальнонаціональні культурні заходи, особливо у сфері освіти.

Стаття 76
    Офіційними мовами Української Федерації є Українська, Російська та Кримськотатарська.

    Кожний район самостійно визначає свою офіційну мову.

Стаття 77
    Федерація має право сприяти розвиткові української кінематографії та кіномистецтва.

    Федерація має право видавати вказівки та положення щодо сприяння якості та розмаїттю кінопродукції.

Стаття 78
    Регулювання стосунків між церквою та суспільством є відповідальністю районів.

    Федерація не має права на втручання у церковне життя суспільства.

Стаття 79
    Федерація має право на утворення законодавства щодо захисту населення та довкілля на території України від будь-яких лих.

    Федерація несе відповідальність за запобігання завдання шкоди населенню та довкіллю. У випадку спричинення збитків спричинювачі компенсують повну їх вартість.

    Відповідальність за запровадження федерального законодавства у сфері захисту населення та довкілля лежить на районах.

Стаття 80
    Федерація закладає принципи територіального планування. Райони зобов'язані дотримуватись цих принципів для забезпечення ефективного, сталого та довготермінового використання природніх ресурсів.

    Федерація зобов'язана заохочувати райони та координувати їх зусилля у цій сфері.

Стаття 81
    Не більше 20 відсотків від загальної житлової площі та загальної кількості помешкань у будь-якій громаді може використовуватись, як другорядне чи додаткове помешкання.

    Окреме законодавство має вимагати аби кожна громада оприлюднювала щорічний звіт про відсоткове планування головного чи першочергового житла та детальний звіт про запровадження цього планування.

Стаття 82
    Федерація, у межах своїх повноважень, зобов'язана забезпечувати ефективне використання та всебічний захист всіх водних ресурсів України.

    Федерація зобов'язана закладати принципи збереження та експлуатації водних ресурсів.

    Федерація відповідальна за утворення та запровадження законодавства, спрямованого на захист всіх водних ресурсів України.

    За районами залишається право користування водними ресурсами в межах їх територій. Райони мають право накладати збори за використання своєї води та водоймищ. Такий збір не має перевищувати максимальних обмежень встановлених Федерацією.

    У випадку виникнення суперечок між районами щодо використання спільних водних ресурсів, останнє слово має Федерація.

Стаття 83
    Федерація зобов'язана забезпечувати всебічне збереження лісів та забезпечувати максимальну користь лісів та лісових господарств для суспільства.

    Федерація зобов'язана закладати принципи заощадження та збереження лісів України та заохочувати до цього всіх громадян.

Стаття 84
    Райони несуть відповідальність за збереження своєї природньої та культурної спадщини.

    Федерація має право надавати підтримку районам для захисту природньої та культурної спадщини України.

    Федерація зобов'язана запроваджувати законодавство щодо збереження та захисту національних заповідників, національних пам'яток архітектури та захисту зникаючих видів тваринного та рослинного світу.

Стаття 85
    Федерація зобов'язана закладати принципи полювання та рибальства. Ці принципи мають базуватись на збереженні розмаїтості диких тварин, птахів та видів риб.

Стаття 86
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства для захисту тварин.

    Федерація зобов'язана регулювати:
  1. утримування та піклування про тварин;
  2. експеременти та процедури над тваринами;
  3. використання тварин;
  4. імпортування тварин та тваринних продуктів;
  5. торгівлю тваринами та їх транспортування;
  6. забій тварин.
    Застосування федерального законодавства щодо захисту тварин є зобов'язанням районів, окрім тих випадків, де закон навмисне зобов'язує до цього Федерацію.

Стаття 87
    Федерація має право, в інтересах всієї країни, надавати підтримку публічним будівельним проектам.

Стаття 88
    Федерація запроваджує законодавство з регулювання дорожнього руху.

    Федерація зобов'язана здійснювати нагляд за дорогами національного значення. Федерація має право вирішувати, котрі транзитні маршрути мають залишатись відчиненими для руху транспорту.

    Публічні дороги використовуються безкоштовно. Винятки з цього правила можуть запроваджуватись тільки Федеральним зібранням.

Стаття 89
    Федерація зобов'язана забезпечувати будівництво мережі автомагістралей.

    Федерація зобов'язана забезпечувати постійну високу якість автомагістралей України.

    Федерація зобов'язана будувати, курувати та підтримувати дороги національного значення за кошти Федерації. Федерація має право передавати ці функції, частково або цілковито, публічним, приватним або публічно-приватним організаціям.

    У плануванні, будівництві та підтримці автошляхів Федерація зобов'язана вживати максимальних заходів для збереження фауни та флори на всій території України.

Стаття 90
    Федерація має право запроваджувати збори на важкі вантажні перевезення там, де ці перевезення ще не обкладені іншими зборами чи податками.

    Прибутки за ці стягнення мають використовуватись для покривання витрат, спричинених рухом транспорту.

    Райони мають право на частку прибутку від цих стягнень. При визначенні частки, до уваги мають братись впливи руху транспорту на відповідний район.

Стаття 91
    Федерація має право накладати податок на споживання моторних палив.

    Федерація має стягувати податок за користування автомагістралями на автомобілі та трейлери, котрі не сплачують зборів за перевезення важких вантажів.

    Весь прибуток з податку за автомагістралі та принаймні гальпу прибутку зі споживання моторних палив Федерація зобов'язана спрямовувати на побудову, підтримку та курування автомагістралей, на покращення транспортної інфраструктури у містах, на підтримку інших національних автошляхів та на заходи спрямовані на захист від природніх лих та катастроф та негативного впливу транспорту на людей та довкілля.

Стаття 92
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства щодо залізничного транспорту, кабельних мереж, морського транспорту, авіаційного та космічного транспорту.

Стаття 93
    Федерація та райони, кожний у межах своїх повноважень, зобов'язані сприяти забезпеченню задовільного, розмаїтого, безпечного, ефективного, сталого та дружнього для довкілля забезпечення енергоресурсів разом із заощадливим використанням енергоносіїв.

    Федерація зобов'язана закладати принципи ефективного та заощадливого використання місцевих та поновлювальних джерел енергії.

    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з енергозбереження та використання енергоресурсів.

    Федерація зобов'язана всебічно сприяти розвиткові енергетичних технологій, особливо у сферах енергозбереження та розвитку поновлювальних джерел енергії.

    Райони несуть відповідальність за заходи, спрямовані на використання енергії у будівлях.

Стаття 94
    Федерація несе повну відповідальність за запровадження законодавства щодо атомної енергії.

Стаття 95
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства щодо транспортування та забезпечення електроенергією.

    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства щодо систем транспортування та розповсюдження рідких чи газоподібних палив.

Стаття 96
    Федерація несе відповідальність за поштове та телекомунікаційне обслуговування.

    Федерація зобов'язана забезпечувати адекватне, універсальне та справедливо оцінене поштове та телекомунікаційне обслуговування на всій території України. Тарифи на дане обслуговування мають бути зафіксованими до стандартних принципів.

    Федерація та райони зобов'язані забезпечувати задовільне, універсальне та безкоштовне Інтернет з'єднання у кожній домівці України.

Стаття 97
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з телерадіомовлення та інших форм публічного мовлення.

    Федеральне телерадіомовлення має бути першочергово спрямоване на покращення освітнього та культурного розвитку людей та на забезпечення вираження вільної думки.

    Федеральне телерадіомовлення зобов'язане до акуратного висвітлення подій та широкого розмаїття думок.

    Гарантується незалежність та автономія радіо та телебачення.

    Скарги щодо радіо та телебачення можуть подаватись до відповідного незалежного наглядового органу.

Стаття 98
    Федерація та райони зобов'язані дотримуватись принципів вільної економіки.

    Федерація та райони зобов'язані захищати інтереси української економіки.

    Федерація та райони разом з приватним сектором зобов'язані докладати максимальних зусиль для забезпечення добробуту та економічної безпеки населення України.

    Федерація та райони, кожний у межах своїх відповідальностей, зобов'язані докладати максимальних зусиль для утворення сприятливих умов розвитку приватного сектору економіки.

    Відступ від принципів вільної економіки, особливо у запереченні вільної конкуренції, може бути виправданий тільки тоді, коли це передбачено цією конституцією або коли цей відступ базується на монопольному праві району.

Стаття 99
    Федерація має право на запровадження законодавства щодо професійної діяльності приватного сектору економіки.

    Федерація зобов'язана спрямовувати свої зусилля на утворення української економічної зони. Федерація зобов'язана гарантувати можливість займатися своєю професійною діяльністю на всій території України особам з академічною кваліфікацією, особам з федеральною та районною освітньою кваліфікацією та особам з освітньою кваліфікацію, котру визнає будь-який район України.

    З метою захисту економіки, приватної власності, акціонерів та з метою гарантування сталого корпоративного правління, федеральне законодавство має регулювати українські акціонерні компанії, котрі перелічені на українських та іноземних фондових біржах, відповідно до наступних принципів:
  1. Загальні збори акціонерів відбуваються на щорічній основі для голосування щодо загальної суми винагороди, котру мають отримувати члени ради директорів, члени виконавчої ради директорів та члени дорадчого органу компанії. На щорічній основі загальні збори мають обирати президента ради директорів компанії, членів ради директорів, винагородчий комітет компанії та незалежних представників виборчих прав. Пенсійні фонди зобов'язані голосувати відчинено та в інтересах своїх членів. Індивідуальні акціонери мають право голосувати дистанційно через онлайн голосування. Індивідуальні акціонери не мають права бути представленими на щорічних зборах акціонерів керівним співробітником даної компанії чи депозитним банком.
  2. Керівні співробітники компанії не мають права отримувати: розривні чи їм подібні виплати; авансові виплати; винагороди за купівлі чи продажі; додаткові контракти у якості консультантів співробітників інших компаній у тій самій групі компаній. Керування компанією не може бути делеговане юридичній особі.
  3. Статути компаній мають регулювати: суми кредитів, будь-яких інших позик та пенсій, котрі виплачуються керівним співробітникам; участь керівних співробітників у прибутках та плани їх пайової участі; кількість мандатів, котрі вони можуть отримати поза межами групи; і також тривалість дії контрактів членів виконавчої ради.
  4. Особи, котрі порушують положення, зазначені у пунктах 1-3, підлягають покаранню через позбавлення волі терміном не більше трьох років та штрафом, котрий не перевищує шестикратного розміру їх щорічної винагороди.

Стаття 100
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства, котре має бути спрямованим на уникнення негативного впливу не економіку країни картелів чи інших засобів перешкоджання вільній конкуренції.

    Федерація зобов'язана вживати заходів:
  1. спрямованих на запобігання штучного утримування рівня цін потужними підприємствами та організаціями, як приватного так і публічного права;
  2. спрямованих на запобігання стримування вільної конкуренції;

Стаття 101
    Федерація зобов'язана вживати заходів для захисту споживачів.

    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства для забезпечення засобів судового захисту для організацій захисту прав споживачів. Ці організації, на федеральному рівні, мають мати права рівні правам торгівельних та професійних асоціацій.

    Райони несуть відповідальність за запровадження погоджувальних процедур та простих і швидких судових процедур до певних компенсаційних сум. Ці суми має визначати федеральний уряд.

Стаття 102
    Федерація відповідальна за запровадження законодавства у банківській та біржовій сферах. При цьому Федерація має звертати особливу увагу на роль та функції районних банків.

    Федерація має право на запровадження законодавства у інших галузях фінансової діяльності.

    Федерація несе відповідальність за законодавство у сфері приватного страхування.

Стаття 103
    Федерація несе відповідальність за грошову політику. Федерація має виключне право на друкування та карбування української гривні.

    Національний Банк України, як незалежний центральний банк зобов'язаний переслідувати таку грошову політику, яка слугує інтересам України. Національний Банк України перебуває під наглядом та у співробітництві з Федерацією.

    Національний Банк України, зі своїх власних доходів, зобов'язаний забезпечувати достатні валютні резерви. Частина цих резервів має залишатись у золоті.

    Принаймні дві третини чистих прибутків Національного Банку України мають передаватись районам порівну.

Стаття 104
    Федерація має вживати всебічних заходів для досягнення збалансованого економічного розвитку, стримування зростання безробіття та надмірного зростання інфляції.

    У грошовій та банківській сфері, у сфері зовнішньоекономічних відносин та у сфері державних фінансів Федерація має право, у випадку необхідності, відступати від принципів вільної економіки.

    Федерація, райони та громади, при плануванні бюджетних витрат, мають постійно звертати увагу на стан власної економіки.

    З метою стабілізації економічної ситуації, Федерація має право вдаватись до тимчасового збільшення чи зменшення федеральних податків.

    Федерація має право зобов'язувати підприємства накопичувати резервні суми для утворення додаткових робочих місць. З цією метою Федерація має право вимагати аби райони також вживали подібних заходів.

Стаття 105
    Федерація зобов'язана захищати інтереси української економіки за кордоном.

    В особливих випадках Федерація має право вживати заходів для захисту внутрішньої економіки. В таких випадках Федерація має право відступати від принципів вільної економіки.

Стаття 106
    Федерація зобов'язана стежити за сталим забезпеченням України всіма необхідними товарами та послугами підчас військових конфліктів чи інших лих. З цією метою Федерація зобов'язана вживати всіх запобіжних заходів і, в подібних випадках, також має право відступати від загальних принципів вільної економіки.

Стаття 107
    Федерація має право на підтримку окремих регіонів країни, котрі перебувають під загрозою економічної кризи.

Стаття 108
    Федерація зобов'язана стежити аби сільськогосподарський сектор, через екологічно сталу та ринково орієнтовану політику, робив суттєвий внесок у:
  1. надійне забезпечення населення країни продуктами харчування;
  2. збереження природніх ресурсів та збагачення природи сільської місцевості;
  3. децентралізоване розселення країни.
    При потраплянні сільськогосподарського сектора у скрутне становище, Федерація зобов'язана надавати всебічну підтримку фермам, котрі займаються культивацією землі, навіть якщо це тягне за собою відступ від принципів вільної економіки.

    Федерація зобов'язана організовувати заходи у такий спосіб, аби сільськогосподарський сектор забезпечував виконання своїх багатофункціональних обов'язків. Для цього Федерація має наступні повноваження та обов'язки:
  1. доповнення доходів сільського господарства шляхом прямого субсидіювання для забезпечення справедливої та адекватної винагороди за надані послуги, при умові забезпечення дотримання екологічних стандартів;
  2. заохочення до економічно прогресивних методів виготовлення сільськогосподарської продукції, котра є максимально органічною і котра максимально забезпечує збереження та розвиток довкілля;
  3. регулювання та декларування походження, якості, методів виготовлення та обробки продуктів харчування;
  4. захист довкілля від шкідливого впливу на нього надмірного використання гербіцидів, хімікатів та інших допоміжних чинників;
  5. сприяння та заохочення до розвитку наукових досліджень у сільськогосподарській сфері.

    Для забезпечення цих цілей Федерація зобов'язана забезпечувати відповідні федеральні фонди.

Стаття 109
    Федерація має право на повне запровадження законодавства, котре регулює виготовлення, імпорт, ректифікацію та продаж алкогольних виробів, котрі отримано шляхом дистилювання. Федерація зобов'язана зважати на шкідливі наслідки від вживання.

Стаття 110
    Федерація несе відповідальність за регулювання грального бізнесу. При цьому, Федерація зобов'язана зважати на інтереси районів.

    Для заснування та провадження будь-якого казино необхідно володіти ліцензією Федерації. При наданні такої ліцензії Федерація зобов'язана зважати на регіональні особливості. Федерація зобов'язана запроваджувати податки у сфері грального бізнесу. Розмір цього податку не має перевищувати 80% від валового доходу грального бізнесу. Податки від грального бізнесу мають використовуватись на фінансування старості та страхування інвалідності. Це все також стосується грального бізнесу, котрий провадиться через телекомунікаційні мережі.

    Райони несуть відповідальність за ліцензування та регулювання заклáдів у спорті включаючи заклáди, котрі здійснюються через телекомунікаційні мережі. Райони несуть відповідальність за ліцензування та регулювання ігор на здібність включаючи заклáди, котрі здійснюються через телекомунікаційні мережі.

    Федерація та райони зобов'язані постійно зважати на небезпеку пов'язану з гральною діяльністю. Вони зобов'язані дбати про забезпечення належного захисту через запровадження законодавства та інших наглядових заходів.

    Райони зобов'язані спрямовувати свої доходи від грального бізнесу цілковито на благодійність, в особливості на культурні, соціальні та спортивні проекти.

    Федерація та райони зобов'язані координувати власні зусилля у регулюванні та провадженні грального бізнесу. З цією метою має бути засновано особливий орган, гальпу складу котрого формує Федерація а іншу гальпу формують райони.

Стаття 111
    Федерація несе відповідальність за законодавство пов'язане зі зброєю та боєприпасами.

    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з виготовлення, розповсюдження, продажі, імпорту, експорту та транзиту військових матеріалів.

Стаття 112
    Федерація зобов'язана максимально та всебічно сприяти будівництву житла, придбанню у власність квартир та будинків приватними особами для особистого користування. Федерація зобов'язана максимально та всебічно сприяти індивідуальним забудовникам та будівельним організаціям, котрі займаються будівництвом житла.

    Федерація зобов'язана заохочувати до придбання та розвитку землі для забудови житла, досягнення максимального рівня ефективності у будівництві та максимального зниження собівартості житла.

    Федерація має право на запровадження законодавства з розвитку землі для житлового будівництва та з підвищення ефективності будівництва. При цьому Федерація зобов'язана враховувати інтереси сімей, осіб похилого віку, інвалідів та осіб з низькими доходами.

Стаття 113
    Федерація несе відповідальність за законодавство, метою котрого є запобігання зловживанням у сфері оренди житла, в особливості у запобіганні від надмірної та несправедливої орендної плати і також у запобіганні незаконного передчасного припинення оренди та обмеження продовження терміну оренди житла.

Стаття 114
    Федерація має право на запровадження законодавства:
  1. у сфері захисту працівників;
  2. у сфері стосунків між працівниками та працедавцями;
  3. у сфері регулювання працевлаштування.
24 Серпня є Днем незалежності України. Оплата праці в цей день завжди рівна оплаті праці в неділю.

Стаття 115
    Федерація зобов'язана вживати заходів для забезпечення адекватної фінансової підтримки осіб похилого віку, найближчих родичів загиблих та інвалідів. Основою цьому мають слугувати:
  1. федеральна система страхування пенсій, інвалідності та осиротіння;
  2. професійне пенсійне забезпечення;
  3. приватне пенсійне забезпечення.
    Федерація зобов'язана забезпечувати виконання вище вказаних пунктів.

    Федерація має право зобов'язувати райони утримуватись від обкладання податками установи, котрі надають послуги щодо пенсійного, інвалідного забезпечення та забезпечення сиріт та найближчих родичів загиблих.

    Федерація та райони зобов'язані співпрацювати у сфері сприяння розвитку приватного пенсійного забезпечення.

Стаття 116
    Федерація відповідає за запровадження законодавства у сфері захисту осіб похилого віку, інвалідів та сиріт.

    Цей захист має базуватись на наступних принципах:
  1. обов'язкове страхування;
  2. розмір пенсій має бути достатнім для забезпечення адекватного життєвого рівня;
  3. максимальний розмір пенсії не може перевищувати мінімальний більше ніж у два рази;
  4. зростання мінімального розміру пенсій має відповідати зростанню цін;
    Пенсійне, інвалідне страхування та страхування сиріт має фінансуватись зі страхових внесків. При цьому працедавці мають платити половину з того, що платять працівники. Страхування також має фінансуватись через федеральні субсидії.

    Федеральні субсидії не можуть перевищувати половини загальних внесків.

    Федеральні субсидії мають надходити, насамперед, від акцизних зборів з тютюну та алкоголю та від оподаткування грального бізнесу.

Стаття 117
    Федерація та райони зобов'язані надавати фінансову допомогу особам, котрі не підпадають під категорію осіб похилого віку, сиріт та інвалідів.

    Категорії осіб, розміри допомоги та джерела фінансування мають визначатись окремим федеральним та районним законодавством.

Стаття 118
    Федерація та райони зобов'язані сприяти реабілітації інвалідів за допомогою фінансових та соціальних програм. При цьому Федерація має право використовувати кошти з відповідних страхових внесків.

    Цілі, принципи та критерії реабілітації мають визначатись окремим законодавством.

Стаття 119
    Райони зобов'язані забезпечувати домашній догляд за інвалідами та особами похилого віку.

Стаття 120
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з регулювання професійного пенсійного забезпечення.

    У запровадженні такого законодавства Федерація зобов'язана дотримуватись наступних принципів:
  1. схеми професійного пенсійного забезпечення разом із соціальним страхуванням не має бути пригнобливим;
  2. професійне пенсійне забезпечення є обов'язковим для всіх працівників за винятками, котрі мають бути чітко визначені відповідним законодавством;
  3. роботодавці відповідальні за забезпечення професійним страхуванням своїх працівників у закладах страхування;
  4. самозаймані особи мають право на добровільне страхування;
    Пенсійні схеми мають задовільнювати мінімальні вимоги федерального законодавства.

Стаття 121
    Федерація несе відповідальність за забезпечення страхування безробіття.

    Федерація мусить стежити за тим, аби страхування від втрати роботи гарантувало відповідну компенсацію за втрату заробітної плати та забезпечувати мінімальний рівень безробіття у державі.

    Страхування від втрати роботи є обов'язковим для всіх працівників. Відповідне законодавство має чітко визначати винятки звільнення працівників від обов'язкового страхування безробіття.

    Самозаймані особи мають право страхування від втрати роботи на добровільній основі.

    Страхування від втрати роботи фінансується за рахунок страхових внесків. Внески роботодавців мають складати принаймні половину внесків працівників.

    У надзвичайних випадках Федерація та райони мають забезпечувати відповідні субсидії.

    Федерація має право на запровадження законодавства з регулювання соціальної допомоги безробітних.

Стаття 122
    Особи, котрі мають особливі потреби мають підтримуватись своїм районом.

Стаття 123
    Федерація несе відповідальність за підтримку сімей. Федерація має право на забезпечення підтримки сімей.

    Федерація має право на запровадження законодавства щодо фінансової підтримки дітей.

    Федерація зобов'язана запроваджувати схему страхування материнства. Федерація має право спонукати до внесків страхування материнства осіб, котрі не мають від цього прямої вигоди.

    Федерація має право на запровадження обов'язкового страхування материнства.

Стаття 124
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства зі страхування охорони здоров'я та нещасних випадків.

    Федерація має право на запровадження обов'язкового страхування охорони здоров'я та нещасних випадків.

Стаття 125
    Федерація, в межах своїх повноважень, зобов'язана запроваджувати заходи з охорони здоров'я.

    Федерація несе відповідальність за законодавство з регулювання наркотиків, їжі, терапевтичних продуктів, організмів, хімікатів та інших речей, котрі мають шкоду для здоров'я людини.

    Федерація несе відповідальність за законодавство за нерозповсюдження інфекційних, широко розповсюджуваних та особливо небезпечних для здоров'я людей і тварин хвороб.

    Федерація несе відповідальність за законодавство з захисту від іонізуючого випромінювання.

Стаття 126
    Федерація та райони, в межах своїх повноважень, зобов'язані сприяти запровадженню обов'язкового мінімального медичного забезпечення.

Стаття 127
    Федерація зобов'язана запроваджувати законодавство, котре регулює проведення наукових дослідів над людьми для захисту їх гідності та приватності. При цьому федерація має забезпечувати відповідну волю у веденні науково-дослідницької діяльності та враховувати значення наукових дослідів для здоров'я суспільства.

    Федерація зобов'язана стежити за тим, аби учасники кожного дослідницького проекту надавали свою власну згоду. Законодавство може запроваджувати винятки. Проте, відмова особи цілковито гарантується у будь-якому випадку.

    В жодному випадку ризики та стреси того чи іншого дослідження не можуть перевищувати користь від даного дослідження.

    Кожному дослідженню має передувати незалежна оцінка, котра гарантуватиме безпеку піддослідних.

Стаття 128
    Люди мають бути захищені від зловживань репродуктивної медицини і генних технологій.

    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з використання репродуктивних та генних матеріалів людини. Це законодавство має захищати людську гідність, приватність та сімейне життя.

    Всі форми клонування чи втручання у генетичний матеріал репродуктивних клітин людини є поза законом.

    Нелюдські репродуктивні та генетичні матеріали не можуть будь-яким чином бути змішані з людськими репродуктивними матеріалами.

    Дар чи пожертвування ембріонів (зародків), а також всі форми сурогатного материнства є поза законом.

    Забороняється торгівля людськими репродуктивними матеріалами та метеріалами отриманими з ембріонів.

    Генетичний матеріал особи може бути проаналізованим, зареєстрованим та стати публічним тільки з особистої згоди цієї ж особи.

    Кожній особі гарантується право доступу до даних пов'язаних з її власним походженням.

Стаття 129
    Федерація несе відповідальність за законодавство у сфері трансплантації органів, тканин та клітин. При запровадженні такого законодавства федерація має особливо зважати на гідність, приватність та здоров'я людини.

    Федерація зобов'язана закласти критерії рівного та справедливого розподілу органів.

    Будь-яке дарування чи пожертвування людських органів, тканини чи клітин має бути безкоштовним. Торгівля людськими органами забороняється.

Стаття 130
    Люди та навколишнє середовище мають бути захищені від зловживань у сфері генної технології.

    Федерація зобов'язана запроваджувати законодавство з використання репродуктивних та генетичних матеріалів тварин, рослин та інших організмів. Особливий акцент має бути покладено на забезпеченні гідності живих істот, на захисті людей, тварин та довкілля.

Стаття 131
    Федерація несе відповідальність за законодавство щодо дозволу на в'їзд в Україну та виїзд за межі України, а також за надання права постійного чи тимчасового перебування в Україні іноземним громадянам.

    Іноземні громадяни можуть бути висланими за межі України, якщо вони становлять небезпеку Україні.

    Іноземні громадяни, незалежно від їх поточного статусу, втрачають право на перебування в Україні, якщо їх було засуджено за міжнародний геноцид, ґвалтування чи будь-яку іншу форму статевого насильства, а також за пограбування та за торгівлю людьми чи наркотиками.

    Іноземні громадяни, незалежно від їх поточного статусу, втрачають право на перебування в Україні, також якщо вони незаконно отримували фонди соціального страхування чи соціальну допомогу.

    Всі види зловживань, котрі тягнуть за собою право на вислання іноземних громадян з території України мають бути визначені в окремому законодавстві.

    Іноземні громадяни, котрі втратили право на перебування в Україні мають бути депортовані з України компетентними органами. Такі іноземні громадяни також втрачають право на повторний в'їзд в Україну терміном від 5 до 15 років.

    Якщо особа порушує заборону на в'їзд в Україну, то вона скоює злочин.

Стаття 132
    Федерація несе відповідальність за регулювання цивільного права та за законодавство щодо процедур цивільного права.

    Райони несуть відповідальність за організацію цивільних судів та адміністрування цивільного судочинства.

Стаття 133
    Федерація несе відповідальність за законодавство у сфері карного права та визначення процедур карного права.

    Райони несуть відповідальність за організацію карних судів, за адміністрацію карного судочинства та за виконання судових рішень.

    Федерація має право надавати фінансову допомогу районам на будівництво закладів покарання, покращення виконань судових рішень та на утримування виправних закладів для дітей та підлітків.

Стаття 134
    Федерація та райони зобов'язані забезпечувати підтримку жертв фізичного, морального чи статевого насильства, котрі опинились у скрутному фінансовому становищі.

Стаття 135
    Федерація несе відповідальність за встановлення стандартів щодо ваги та міри.

Стаття 136
    Федерація зобов'язана постійно підтримувати баланс між доходами та видатками.

    Горішня межа всіх витрат має бути затверджена у бюджеті і має базуватись на очікуваних доходах з урахуванням поточної економічної ситуації.

    Федеральне зібрання має право на підвищення горішньої межі витрат тільки у випадку значної фінансової кризи. У таких випадках Федеральне зібрання зобов'язане визначати терміни зниження горішньої межі витрат зразу ж після завершення кризи.

Стаття 137
    Забороняється подвійне міжрайонне оподаткування. Федерація несе відповідальність за покарання за порушення цієї заборони.

Стаття 138
    Федерація має право накладати власний податок на доходи фізичних осіб у розмірі не більше 12%.

    Федерація має право накладати власний податок на доходи юридичних осіб у розмірі не більше 9% від їх чистого прибутку.

    . . . (залишено порожнім на майбутнє)

    При визначенні розміру податкового навантаження, Федерація має брати до уваги поточні районні податкові навантаження та податкові навантаження громад.

    Федерація зобов'язана регулярно переглядати рівень податкового навантаження на доходи фізичних осіб і стежити за тим, аби не допускати надмірного податкового навантаження через інфляційні процеси.

    Райони мають виключне право на нарахування та збір всіх видів податків. Принаймні 18% від валового доходу районів від оподаткування має залишатись в районах.

Стаття 139
    Федерація несе відповідальність за закладання принципів податкового вирівнювання (гармонізації) між федеральним та районним оподаткуванням та оподаткуванням громад.

    Федерація має право на запровадження законодавства щодо запобігання встановленню невиправданих податкових пільг.

Стаття 140
    Федерація має право на стягування Податку на додану вартість (ПДВ) на товари та послуги, включаючи також товари та послуги для особистого вживання та імпортовані товари у розмірі не більше 8% та не менше ніж 3%.

    Податок на додану вартість не може накладатись на послуги з житлового забезпечення.

Стаття 141
    Федерація має право на акцизний збір на: тютюнові вироби; дистильовані спирти; пиво; автомобілі та запчастини до них; паливо-мастильні матеріали та продукти з них; природний газ та його продукти.

    Районам належить 10% від акцизного збору з алкоголю. Райони зобов'язані спрямовувати ці кошти на боротьбу з залежністю від алкоголю.

Стаття 142
    Федерація має право на Гербовий збір з цінних паперів, страхових внесків та інші комерційні справи. Забороняється стягнення Гербового збору з операцій пов'язаних з нерухомістю та іпотекою.

    Федерація має право на стягування податків з прибутків від руху капіталу, лотерейних виграшів та страхових виплат. Принаймні 10% від цих зборів мають перераховуватись районам.

Стаття 143
    Федерація несе відповідальність за митне законодавство.

Стаття 144
    Все, що декларується федеральним законодавством, підлягає або звільняється від податку на додану вартість, особливі податки на споживання, гербовий збір чи податок на прибуток, не може притягуватись до відповідальності районами або громадами.

Стаття 145
    Федерація несе відповідальність за запровадження законодавства з регулювання вирівнювання фінансових ресурсів та навантажень між районами та між районами і Федерацією.

    Вирівнювання фінансових ресурсів має гарантувати районам мінімальний рівень фінансового забезпечення, та має бути спрямованим на підтримку конкурентоспроможності районів на національному та міжнародному рівні.

Розділ 4: Люди та райони

1. Загальні положення

Стаття 146
    Всі громадяни України віком 18 і більше років мають однакові політичні права на федеральному рівні, за винятком тих, котрі через ментальну хворобу чи неспроможність, є до цього недієздатними.

    Зазначені у пункті першому цієї статті громадяни мають право на участь у виборах до Федерального зібрання, започаткування і просування популярних ініціатив та ініціювання федеральних референдумів.

Стаття 147
    Політичні партії зобов'язані вносити свій внесок у формування думки та волі Народу.

2. Популярні ініціативи та референдуми

Стаття 148
    500 000 осіб, котрі мають право голосу, мають право запропонувати повний перегляд Федеральної Конституції на протязі перших 24 місяців від часу її оприлюднення.

    Така пропозиція має бути викладена на всенародне голосування.

Стаття 149
    500 000 осіб, котрі мають право голосу, мають право запропонувати частковий перегляд Федеральної Конституції на протязі перших 24 місяців від часу її оприлюднення.

    Популярна ініціатива за частковий перегляд Федеральної Конституції може мати або форму загальної пропозиції, або форму проекту з конкретними пропозиціями.

    Якщо популярна ініціатива не відповідає вимогам узгодженої форми або суперечить міжнародним нормам права, то Федеральне зібрання має право відхилити таку пропозицію або частково, або в цілому.

    Якщо Федеральне зібрання погоджується з запропонованою формою загальної пропозиції, то він зобов'язаний підготувати відповідний проект часткової зміни з урахуванням надісланих пропозицій та висунути їх на голосування людям та районам. Якщо Федеральне зібрання відхилить ініціативу, то він зобов'язаний винести її на голосування людям і люди мають вирішити чи приймати цю ініціативу чи ні. Якщо люди вирішать, що дана ініціатива має бути адаптована, то Федеральне зібрання зобов'язане підготувати відповідний законопроект.

    Ініціатива у формі особливого проекту має бути винесена на голосування людям та районам. Федеральне зібрання має внести свою рекомендацію щодо того, чи приймати чи відхиляти дану ініціативу. Федеральне зібрання має право внести власну контрпропозицію даній ініціативі.

Стаття 150
    Голосування по ініціативі та контрпропозиції відбуваються одночасно.

    Люди можуть позитивно проголосувати за обидві пропозиції. В такому випадку у третьому запитанні вони мають вказати до котрої пропозиції вони більше схильні.

    Якщо у відповіді на третє запитання більшість людей проголосують за зміни до Конституції, а більшість районів проголосують проти цього, тоді кількість голосів голосування людей та голосування районів додаються і виграє та пропозиція, котра набирає більший сумарний відсоток голосів.

Стаття 151
    Наступні питання мусять обов'язково бути винесені на референдум для голосування людям та районам:
  1. будь-які зміни до Федеральної Конституції;
  2. вступ до організацій колективної безпеки та інших наднаціональних утворень;
  3. негайні федеральні акти, котрі не мають конституційної основи і термін дії котрих перевищує один рік.
    Наступні питання мусять обов'язково бути винесені на референдум для голосування людям:
  1. популярні (народні) ініціативи спрямовані на повний перегляд Федеральної Конституції;
  2. популярні (народні) ініціативи спрямовані на частковий перегляд Федеральної Конституції у формі загальної пропозиції, якщо вони були відхилені Федеральним зібранням.
Стаття 152
    Наступне федеральне законодавство має виноситись на голосування людям, якщо на протязі 4 місяців від дня його офіційного оприлюднення 250 000 осіб чи будь-які 150 районів цього вимагають:
  1. федеральні акти;
  2. негайні федеральні акти термін дії котрих перевищує один рік;
  3. міжнародні угоди, котрі мають невизначений термін дії, стають передумовою вступу у міжнародні організації та ті котрі тягнуть за собою значні зміни федерального законодавства.
Стаття 153
    Якщо рішення про ратифікацію міжнародної угоди є предметом обов'язкового референдуму, тоді Федеральне зібрання має право включити відповідні зміни до Федеральної Конституції у рішення про ратифікацію.

    Якщо рішення про ратифікацію міжнародної угоди є предметом необов'язкового референдуму, тоді Федеральне зібрання має право включити відповідні зміни до чинного законодавства.

Стаття 154
    Пропозиції, котрі виносяться на голосування людям, вважаються затвердженими, якщо за них проголосує більшість тих, хто голосував.

    Пропозиції, котрі виносяться на голосування людям та районам, вважаються затвердженими, якщо за них проголосує більшість людей та більшість районів.

    Результатом голосування району є результат голосування людей цього району.

Розділ 5: Органи федеральної влади

1. Загальні положення

Стаття 155
    Федеральне зібрання складається з двох палат: Національної Ради та Ради Районів. Обидві палати мають рівні права.

Стаття 156
    Федеральний уряд складається з Федеральної Ради.

Стаття 157
    Будь-яка особа, котра має право голосу може бути обрана до Національної Ради, Ради Районів або до Федерального Верховного Суду.

Стаття 158
    Жоден член Національної Ради, Ради Районів чи Федерального Верховного суду не має права бути членом ще однієї з цих установ.

    Жоден член Федеральної Ради чи Федерального Верховного Суду не має права обіймати будь-які посади у федеральних чи районних органах влади та не має права провадити будь-яку прибуткову економічну діяльність.

    Додаткові вимоги можуть бути визначені в окремому законодавстві.

Стаття 159
    Члени Національної Ради, Федерального Уряду та Федеральний Канцлер обираються терміном на 4 роки. Судді Федерального Верховного Суду обираються на термін 6 років.

Стаття 160
    Федерація несе повну відповідальність за збитки спричинені членами федеральних органів влади.

Стаття 161
    У процесі приготування важливого федерального законодавства, інших великомасштабних проектів чи міжнародних угод, райони, політичні партії та зацікавлені групи мають бути запрошені для проведення консультацій.

2. Федеральне зібрання

Стаття 162
    За умови дотримання прав людей районів, Федеральне зібрання є найвищим органом влади Української Федерації.

Стаття 163
    Національна Рада складається з 490 депутатів.

    Депутати Національної Ради обираються людьми шляхом прямого голосування на пропорційній основі кожні 4 роки.

    На федеральних виборах кожний район стає виборчим округом.

    Кожний район має один голос.

Стаття 164
    Рада районів обирається із 490 представників районів по одному представникові від кожного району.

    Правила обрання представників районів до Ради Районів залишаються виключно прерогативою районів.

Стаття 165
    Обидві палати Федерального зібрання проводять регулярні сесії. Сесійний регламент визначається окремим законодавством.

    Принаймні 25% членів Національної Ради можуть ініціювати позачергову сесію.

Стаття 166
    Національна Рада та Рада Районів зобов'язані щорічно обирати власного президента, віце-президента та другого віце-президента. Жодна з діючих осіб не має права бути переобраною на наступний термін.

Стаття 167
    Кожна Рада формує власні комітети.

    Можливість формування спільних комітетів обох палат визначається окремим законом.

    Відповідний закон може делегувати комітетам особливі повноваження.

    Комітети мають право на отримання інформації, перегляд документів та право на проведення розслідувань. Повний перелік прав комітетів визначає відповідний закон.

Стаття 168
    Члени Федерального зібрання мають право утворювати групи.

Стаття 169
    Федеральне зібрання має у своєму розпорядженні парламентські служби і має право користуватись послугами Федеральної Адміністрації. Всі деталі регулює відповідний закон.

Стаття 170
    Сесії Національної Ради та Ради Районів відбуваються окремо.

    Рішення Федерального зібрання потребує згоди обох палат.

    У випадку незгоди між рішеннями палат відповідне законодавство має гарантувати рішення щодо:
Стаття 171
    Національна Рада та Рада Районів проводять спільні засідання у формі засідань Федерального зібрання під головуванням Президента Національної Ради.

    Спільні засідання відбуваються для проведення виборів, вирішення конфліктів юрисдикції вищих органів федеральної влади та вирішення прохань щодо помилувань.

    Спільні засідання Федерального зібрання проводяться також з особливих нагод та для заслуховувань заяв Федерального уряду.

Стаття 172
    Засідання обох палат Федерального зібрання є публічними. Винятки мають бути чітко визначені в окремому законі.

Стаття 173
    Засідання окремої палати вважається дійсним, якщо на ньому присутні більше половини членів палати.

    Рішення в обох палатах приймаються більшістю голосів тих, що голосують.

    Абсолютною більшістю голосів приймаються наступні рішення:
    Федеральне зібрання має право індексувати субсидії відповідно до інфляції.

Стаття 174
    Будь-який член Федерального зібрання, парламентська група, парламентський комітет чи будь-який район мають право на подання власної ініціативи до Федерального зібрання.

Стаття 175
    Жоден член чи членка Федерального зібрання не має права голосувати від імені чи за вказівками іншої особи.

    Члени Федерального зібрання зобов'язані оприлюднювати свої зв'язки з зацікавленими групами.

Стаття 176
    Члени Федерального зібрання та Федерального уряду і також Федеральний Канцлер не можуть бути притягненими до відповідальності за заяви, котрі вони роблять у на засіданнях та його органах.

    Відповідний закон регулює всі решту деталі парламентського імунітету.

Стаття 177
    Федеральне зібрання задіює положення, котрі встановлюють обов'язкові правові норми у формі федеральних актів та постанов.

    Інші акти видаються у формі федеральних декретів. Якщо федеральний декрет не є предметом референдуму, він вважається простим федеральним декретом.

Стаття 178
    У формі федеральних актів мають видаватися наступні фундаментальні положення:
    Через федеральні акти може здійснюватись передача тих повноважень, котрі не забороняє ця конституція.

Стаття 179
    Негайні федеральні акти можуть бути запроваджені тільки тоді, коли за це проголосує абсолютна більшість членів кожної палати парламенту. Такі акти обов'язково мають мати визначений термін дії.

    При умові вимоги референдуму щодо будь-якого негайного федерального акту, тоді цей акт має бути скасовано за рік від його проходження у Федеральному зібранні, якщо на протязі цього часу його не було затверджено людьми та районами.

    Якщо даний негайний федеральний акт не було затверджено на референдумі, то цей акт не може бути оновлено.

Стаття 180
    Федеральне зібрання зобов'язане приймати участь у побудові зовнішньої політики Української Федерації та здійснювати нагляд у зовнішніх стосунках.

    Федеральне зібрання зобов'язане затверджувати міжнародні угоди.

Стаття 181
    Федеральне зібрання визначає видатки Української Федерації, приймає національний бюджет та затверджує федеральні рахунки.

Стаття 182
    Федеральне зібрання обирає членів Федерального уряду, Федерального канцлера, суддів Верховного Федерального суду та Головного командира збройних сил.

Стаття 183
    Федеральне зібрання здійснює нагляд над Федеральним урядом та Федеральною адміністрацією, федеральними судами та всіма іншими органами, котрі здійснюють федеральні функції.

Стаття 184
    Федеральне зібрання зобов'язане здійснювати оцінку ефективності всіх федеральних заходів.

Стаття 185
    Федеральне зібрання призначає завдання Федеральному урядові. Особливості регулюються відповідним законом. Даний закон має чітко визначати межі відповідальності Федерального уряду.

Стаття 186
    Федеральне зібрання зобов'язане постійно забезпечувати добрі стосунки між Федерацією та районами.

    Федеральне зібрання зобов'язане гарантувати районні конституції.

    Федеральне зібрання вирішує чи затверджувати угоди між районами та іноземними державами, особливо у тих випадках, коли Федеральний уряд має заперечення.

Стаття 187
    Федеральне зібрання здійснює наступні додаткові функції:
    Відповідний закон може призначати Федеральному зібранню додаткові функції.

3. Федеральний уряд та Федеральна адміністрація

Стаття 188
    Федеральний уряд є найвищим органом виконавчої влади Української Федерації.

Стаття 189
    Федеральний уряд має сім членів.

    Члени Федерального уряду обираються Федеральним зібранням відразу після виборів до Національної Ради.

    Членом Федерального уряду має право бути громадянин чи громадянка України, котрі мають право голосу.

    Члени Федерального уряду обираються кожні чотири роки.

Стаття 190
    Президент Української Федерації є головою Федерального уряду.

    Президент та Віце-Президент Української Федерації обирається з членів Федерального уряду на Федеральному зібранні.

    Не дозволяється повторне переобрання Президента та Віце-Президента України на наступний рік.

Стаття 191
    Федеральний уряд приймає рішення, як колегіальний орган.

Стаття 192
    Федеральний уряд керує Федеральною адміністрацією.

    Федеральний уряд зобов'язаний стежити за ефективністю організації Федеральної адміністрації та за ефективністю виконання функцій Федеральної адміністрації.

    Федеральна адміністрація поділяється на відділи. Головою кожного відділу є член Федерального уряду.

    Відповідне законодавство може делегувати виконання адміністративних завдань публічним чи приватним організаціям чи особам, котрі не є членами Федеральної адміністрації.

Стаття 193
    Федеральна канцелярія є загальним адміністративним органом Федерального уряду.

    Головою Федеральної канцелярії є Федеральний канцлер.

Стаття 194
    Федеральний уряд визначає цілі федеральної урядової політики та засоби їх досягнення.

    Федеральний уряд планує та координує дії Української Федерації.


    Федеральний уряд постійно, повно та вчасно інформує людей про свої дії, якщо це не шкодить публічним чи приватним інтересам.

Стаття 195
    Федеральний уряд представляє проекти законодавчих актів Федеральному зібранню.

Стаття 196
    Федеральний уряд затверджує власні законодавчі норми у вигляді постанов, при умові, якщо це йому дозволяє Конституція чи відповідний закон.


    Федеральний уряд забезпечує втілення федерального законодавства, резолюцій Федерального зібрання та рішення федеральних судових органів.

Стаття 197
    Федеральний уряд забезпечує фінансове планування та готує проект державного бюджету та федеральні рахунки.


    Федеральний уряд несе відповідальність за керування фінансами.

Стаття 198
    Федеральний уряд несе відповідальність за зовнішні стосунки та є представником України за її межами.


    Федеральний уряд підписує та ратифікує міжнародні угоди та подає їх на затвердження до Федерального зібрання.


    Федеральний уряд приймає заходи для забезпечення зовнішньої безпеки, незалежності та дотримання нейтралітету Української Федерації.


    Федеральний уряд відповідає за внутрішню безпеку Української Федерації.


    Федеральний уряд має право на мобілізацію додаткових збройних сил України при виникненні небезпечних ситуацій.

Стаття 199
    Федеральний уряд постійно співпрацює з районами Української Федерації та забезпечує з ними добрі стосунки.


    Якщо цього вимагає Конституція, Федеральний уряд має право затверджувати районне законодавство.


    Федеральний уряд має право заперечувати міжрайонні угоди та угоди між районами та іноземними державами.


    Федеральний уряд забезпечує відповідність федерального та районного законодавств.


    Федеральний уряд здійснює нагляд над Федеральною адміністрацією.


    Федеральний уряд регулярно звітує перед Федеральним зібранням про поточну ситуацію в Україні та про хід своїх справ.


    Інші завдання Федерального уряду мають бути чітко викладені у відповідному законі.

4. Верховний Федеральний суд та інші органи федеральної судової влади

Стаття 200
    Верховний Федеральний суд є найвищим судовим органом Української Федерації.


    Процедури та організація Верховного Федерального суду визначаються окремим законом.


    Верховний Федеральний суд має власну адміністрацію.

Стаття 201
    Верховний Федеральний суд розглядає суперечки, котрі стосуються:

    Відповідне законодавство може розширити юрисдикцію Верховного Федерального суду.


    Акти Федерального зібрання та Федерального уряду не можуть розглядатись у Верховному Федеральному суді. Відповідне законодавство може чітко визначати винятки.

Стаття 202
    Верховний Федеральний суд та інші судові органи застосовують федеральні акти та міжнародне законодавство.

Стаття 203
    Доступ до Верховного Федерального суду гарантується законом.


    Закон може класти виключення на доступ до Верховного Федерального суду.


    Закон може встановлювати спрощені процедури.

Стаття 204
    Федерація зобов'язана утворити Федеральний Карний суд, котрий розглядатиме справи, котрі підпадають під юрисдикцію Федерації.


    Федерація зобов'язана утворити федеральний судовий орган для слухання справ, котрі стосуються публічного права, котрі підпадають під юрисдикцію Федеральної адміністрації.


    Законодавство може передбачати інші органи федеральної судової влади.

Стаття 205
    Райони зобов'язані утворити судові органи для розгляду суперечок карного, цивільного та публічного права.


    Райони мають право утворювати спільні органи судової влади.

Стаття 206
    Органи судової влади є незалежними у своїх рішеннях та керуються тільки чинним законодавством.

Розділ 6: Зміни Федеральної Конституції та перехідні положення

1. Зміни Федеральної Конституції

Стаття 207
    Федеральну Конституцію може бути повністю або частково змінено у будь-який час.


    Зміни Федеральної Конституції відбуваються тільки через законодавчий процес.

Стаття 208
    Повний перегляд Федеральної Конституції може бути ініційований Народом, будь-якою палатою Федерального зібрання або Федеральним урядом.


    Якщо ініціатива виходить від Народу, або якщо нема згоди між обома палатами Федерального зібрання, тоді Народ вирішує чи проводити повний перегляд Федеральної Конституції.


    Якщо Народ проголосує за повний перегляд Федеральної Конституції, то це ініціює нові вибори до обох палат Федерального зібрання.


    Повний перегляд Федеральної Конституції не може суперечити нормам міжнародного законодавства.

Стаття 209
    Частковий перегляд Федеральної Конституції може бути ініційований Народом, або через декрет Федерального уряду.


    Частковий перегляд Федеральної Конституції не може суперечити нормам міжнародного законодавства.

Стаття 210
    Нова редакція Федеральної Конституції вступає в силу від моменту її затвердження людьми та районами.

2. Перехідні положення

Стаття 211
    . . .


Дата завершення: 28.12.2014

Автор: Віктор Лисак


Будь ласка, якщо маєте бажання написати статтю для цього сайту на тему децентралізації, самоврядування чи федералізму в Україні, пишіть на
зворотній зв'язок

         вголос    ”Новини    buknews.com.ua    buknews.com.ua    Рівненські новини    новини донеччини    новини луганська    новини луганська    новини луганська    новини сумщини    новини чернігівщини    новини полтавщини    новини херсонщини    миколаївська облрада    парламент криму    новини черкащини    новини київщини    новини одещини